Рудольф Штефан Вайґль (1883–1957) — видатний лікар, біолог, імунолог, відомий тим, що виготовив вакцину проти епідемічного висипного тифу.
З огляду на переломність та визнання своїх наукових досягнень, 1920 року Вайґль займає посаду професора завідувача кафедри загальної біології Львівського університету. У рамках цієї кафедри був створений Інститут досліджень висипного тифу — відомий як Інститут Вайґля. Як під час радянської окупації Львова, так і після приходу німецьких військ, професор Вайґль залишався керівником цього інституту. Вчений зберіг свою посаду, бо розроблена ним вакцина призначувалась на військові потреби. Інституту був наданий додатковий великий корпус — приміщення колишньої жіночої гімназії (сучасний Інститут патології крові Академії Наук України на вул. Ген. Чупринки, 45). За нацистської окупації Вайґлю, як німцеві за походженням, було запропоновано отримати документи "райхсдойче" (RD — "державні німці"), однак він відмовився, мотивуючи це тим, що вважав себе поляком.
Незабаром професор зрозумів, що ідентифікаційна картка працівника його Інституту значною мірою захищала від раптового арешту, адже Гестапо уникало контактів з особами, потенційно зараженими тифом. Ця хвороба займала особливе місце у нацистській расовій ідеології — вважалось, що тиф, який переносився вошами, був характерним для "паразитичних недолюдей". Часто нацистська пропаганда зображувала євреїв як носіїв тифу. Професор Вaйґль почав брати на роботу людей, що знаходились у особливій небезпеці — перш за все, учасників руху опору та лівих інтелектуалів. Переважно вони працювали в лабораторії годівниками тифозних вошей. Технологія виробництва вакцини вимагала розведення у великих кількостях переносників хвороби. Їх потрібно було годувати на людях. Для цієї мети були створені спеціальні браслети з мембраною, які одягались на руку чи ногу. Існував величезний штат щеплених "донорів", які й годували цих комах. Окрім посвідчення, працівники інституту також отримували харчову допомогу, котра була дуже цінною в умовах продуктової нестачі воєнного часу. За різними оцінками, Вайґль врятував близько 5000 осіб (включаючи єврейських вчених, таких як Людвік Флек та подружжя Майзлів). Вакцина, вироблена в Інституті, підпільними шляхами передавалась до Львівського та Варшавського гетто, концентраційних таборів та в'язниць Гестапо. Так, співробітник Інституту Вайґля Збігнєв Стухли згадував:
На початковому етапі створення львівського гетто Вайґль доручив мені прочитати там лекцію для єврейських лікарів про вакцину проти тифу. Крім того, допоки це було можливим, через мене він підтримував зв’язок із доктором Адамом Фінкелем, який був нашим науковим співробітником, і якого замкнули в гетто, а потім у таборі на вул. Янівській.
Після війни професор Вайґль жив у Кракові та продовжував дослідження в Ягеллонському та Познанському університетах. Помер в 1957 році в місті Закопане. У 2003 році був зачислений до Праведників народів світу за порятунок євреїв у часі Голокосту.
