Вул. О. Степанівни, 31 – колишній житловий будинок

Будинок розміщений на вул.  Степанівни, що утворилася наприкінці XIX ст., поєднавши пл. Бема (placBema) та вул. На блоню (ul. NaBlonie, сучасна вул. Залізнична). Тоді вона називалася іменем Авґустина Кордецького (ul. Kordeckiego), польського патріота XVII ст., настоятеля Ченстоховського монастиря. У радянський період (1946–1991) була закріплена назва Ленінградська. 1991 р. вулицю назвали на честь чотарки Української Галицької Армії Олени Степанівни — української історикині, географки, громадської та військової діячки, першої в світі жінки, офіційно зарахованої на військову службу в званні офіцера.

У 1870-х рр. ґрунти між вулицями Бема (вул. Ярослава Мудрого), На блоню (вул. Залізнична), Янівською (вул Тарас Шевченка) і Городецькою що до того не використовували, почали розподіляти під забудову. У 1880-х рр. тут з'явилися перші будівлі. Ділянку під кадастровим №4104/4 у кварталі між сучасними вулицями Степанівни, Вернигори, Декарта і Міхновських придбала Мальвіна Булгарин (MalwinaBulharyn), дружина полковника Юрія Булгарина (Jerzy Bulharyn, 1844–1913), що мешкали на вул. Вінцета Поля, 3 (сучасна вул. Дороша). У липні 1900 р. вона звернулася до магістрату про дозвіл на будову двоповерхової кам'яниці. Оскільки ця територія ще не була остаточно розпланованою, реґуляційну лінію визначав присланий технічний службовець. Сусідня ділянка під кадастровим № 4104/2, що належала Емілю Шенку (Emil Schenk), була безплатно передана місту на розширення вулиці. Проект кам'яниці  розробив будівничий Каспер Юліан Дранєвич (Kasper Julian Draniewicz) у співавторстві зі Станіславом Децом (Stanisław Dec).

*

Каспер Юліан Дранєвич — уповноважений будівельний майстер, мав майстерню з виготовлення архітектурного декору на вул. Коновальця, 17 спільну із скульптором Едмундом Плішевським (Edmund Pliszewski). Дранєвич був автором чиншових будинків на вул. Нечуя Левицького, 11, 13 спільно з Соломоном Рімером  (Salomon Riemer), на вул. Бандери, 59, 61, спільно з Іґнацієм Віняжем (Ignacy Winiarz), пасажу Феллерів на вул. Михальчука, 2/4. У 1910 р. звів кам'яницю за власним проектом на вул. Карпінського, 17.

*

Будівництво кам'яниці на вул. Кордецького (вул. Степанівни) велося зі змінами: до чільного фасаду (східного) добудували веранду з балконом зверху, на що був розроблений додатковий проект, затверджений у лютому 1901 р. У дозволі на зведення будинку серед інших приписів зазначалося, зокрема, що комини повинні бути покриті кам'яними плитами.

Кам'яницю збудували в стилі романтичного історизму, стилізовані необарокові елементи у декорі фасадів виражають ідею пануючої на початку XX ст. сецесії. Веранда з головним входом разом із віконними обрамленнями, парапетом та люкарною на західному фасаді надають будівлі виразного необарокового характеру. Від вул. Степанівни будинок продовжує червону лінію рядової забудови в західному напрямку (вгору).

1901 р.  Булгарини збудували на своїй ділянці під кадастровим № 4104/4, конскрипційним №1418 2/4 возівню, стайню і сторожівку за проектом, розробленим архітектором Яном Гребеняком. Видовжена в плані одноповерхова господарська будівля під високим односхилим дахом постала з південного боку кам'яниці. 

1913 р. Мальвіна Булгарин, очевидно після смерті чоловіка, продала віллу. Власне, того року датований документ, у якому йдеться про будову каналізаційного каналу на ділянці, власником якої відзначений Кароль Кузьняж (Karol Kuźniarz), заможний залізничник. Його родина володіла придбаним будинком до 1939 р. 1933 р. Кузьняж відремонтував старий паркан із боку вул. Декарта та самовільно, без дозволу магістрату поставив новий дерев'яний паркан, довжиною близько 12 м, висотою  2,7 м, поза регуляційною лінією. Сусід Евген Шинкевич (Eugeniusz Szynkiewicz) подав скаргу за порушення будівельних норм і у серпні 1933 р. Кузьняжа покарали штрафом. Однак паркан не був розібраний і у березні 1934 р. за невиконання вимоги Кузьняжа оштрафували на ще більшу суму.

Після Другої світової війни будинок був націоналізований і переданий під жіночу консультацію 3-й міській клінічній лікарні, що розпочала свою діяльність на базі Лічниці імені Митрополита Андрея Шептицького.

Рішенням Львівського облвиконкому № 374 від 15.04.1994 р. будинок внесений до Реєстру місцевих пам'яток (Ох. № 2812-М).

*

Впродовж багатолітнього (70 років) функціонування медичної установи в колишній кам'яниці не було проведено відповідних адаптаційних робіт. Будівля мала пічне опалення, що взимку не могло добре нагріти приміщення, туалет був на вулиці, без центрального водопостачання, без власної лабораторії. З іншого боку, як пам'ятка, вона мала збережені сецесійні п'єци, дверні портали з супрапортами, паркетні підлоги.

2012 р.  Управління охорони здоров'я ЛМР перевело жіночу консультацію у відремонтовані приміщення на вул. Раппапорта, 6, а будівлю, площею 452 кв. м, на вул. Олени Степанівни, 31 рішенням виконавчого комітету № 713 від 19.10.2012 передали з балансу 3-ї міської лікарні на баланс ЛКП "Агенція ресурсів Львівської міської ради" департаменту економічної політики ЛМР. 2015 р. двоповерхова будівля, площею 452 кв. м та одноповерхова, площею 39,4 кв. м, розташовані на земельній ділянці, площею 0,054 га, продали на аукціоні у приватну власність. На жаль, за три роки, поки будинок ніким не використовується, розікрали всі цінні елементи інтер'єрів.