Вул. Романчука, 15 – житловий будинок

Первісно побудована як вілла для однієї родини. Вона змінила свою функцію, тепер це багатоквартирний будинок, де частина першого поверху орендується під офіс, а другий та мансардний поверх — під готель.

Розташована на розі вулиць Зеленої та Романчука, головний вхід влаштований з останньої, де з фасаду будинок вписується в рядову забудову вулиці. На вулицю Зелену виходить дерев'яна веранда-ґанок та просторий сад, оточений прозорою огорожею, що свідчить про колишнє призначення будинку як вілли, а вулиці Зеленої як спокійної та приємної для споглядання. Дві сторони вулиці Романчука забудовані чиншовими кам'яницями в стилі історизму і, хоча вілла мало відрізняється від них стилістикою, вона є зразком іншого типу забудови — що переважав тут раніше. І до, і після вілли вулиця Зелена забудована чиншовими кам'яницями кінця ХІХ – першої третини ХХ століть, тобто вілла Філіпіни Бауер є реліктом колишньої садибної атмосфери вулиці. Необхідність щільнішої забудови вулиці з розвитком Львова та, відповідно, ростом населення спричинило те, що на території саду вілли пізніше збудували кам'яницю — на Зеленій, 25. Ця будівля, на відміну від наступного ряду забудови в стилі сецесії, споруджена вже після І Світової Війни, коли були змінені норми щодо ширини вулиць, відповідно вона відступила від попередньої червоної лінії забудови углиб ділянки. 

Будинок двоповерховий, двотрактовий, з офіциною та верандою, накритий двосхилим дахом. В плані має неправильну П-подібну форму, утворену основним будинком з верандою та Г-подібною офіциною в глибині ділянки. Має велике подвір'я неправильної форми, що складається зі саду перед будинком з вулиці Зеленої, заїзду та колишнього господарського подвір'я, обмеженого офіцинами і тильним фасадом. За свідченням мешканки будинку, на подвір'ї росли три старовинні липи, останню з яких спиляли у 2019. Подвір'я обмежене автентичною кованою огорожею зі збереженою хвірткою та в'їзною брамою. Композиція огорожі лаконічна, складається з прутів увінчаних списами та S-подібних елементів, що є традиційним вирішенням для вілл та палациків другої половини ХІХ ст. (Казанцева, Сеньковська, 2008, 449-462).

Будинок розташованій на рівній ділянці з однаковим рівнем вулиці та подвір'я. Згідно архівного креслення висота від поверхні землі до вінцевого карнизу — 10,2 м, між перекриттями першого поверху — 3,2 м, між перекриттями другого поверху — 3,5 м; підвалів — 2,2 м (ДАЛО 2/2/3357:26). 

Завдяки правильній формі ділянки усі приміщення мають форму прямокутника чи квадрата. Зліва вілла прилягає до будинку, там є граничний мур та відсутні вікна (відповідно гірша інсоляція), а справа — навпаки вільна територія із садом. Відтак зліва розміщені службові приміщення (пов'язані з офіциною), а справа — репрезентативні. Поділ реалізований завдяки вхідній зоні, що складається з порталу входу, вестибюлю та сходової клітки, що провадить на другий поверх. З вестибюлю ближче до входу також влаштований сходовий марш на 8 сходинок, який провадить до лівої половини будинку. Таким чином зліва розташувалися три кімнати, кухня та санвузли, а справа — передпокій, санвузол і три кімнати. До офіцини з кухнею та санвузлами провадять також сходи з подвір'я, які також мають 8 сходинок. Поруч із санвузлами влаштована друга, службова (т. зв. "чорна") сходова клітка.

У будинку первісно запроектовані три веранди — дві репрезентативні, з вул. Зеленої та Романчука, і третю у подвір'ї, що прилягає до головної сходової клітки. На вулицю має вихід лише веранда з вул. Зеленої, інші ж, очевидно, були запроектована як зимові сади, бо мали великі вікна. Веранда у подвір'ї не збережена. 

На другому поверсі п'ять кімнат згруповані довкола великої зали, що виходить вікнами на вулицю Романчука. З цієї зали є вихід на дерев'яну веранду. У всьому іншому планування другого поверху повторює перший. У Г-подібному виступі офіцини спочатку була стайня і возівня, до 1907 — також санвузли. Ця будівля була первісно одноповерхова з мансардним поверхом і лише в 1939-1941 добудована другим поверхом.

Для освітлення приміщень, що прилягають до граничного муру, була влаштована світлова шахта. Користь від цього була безумовна, оскільки в сусідніх до нього приміщеннях було хоч якесь природнє світло. Тим не менше за відсутності засклення такого дворика вона була джерелом холоду та вогкості у період опадів. Під час реконструкції 1907 року її частково використали під ванні кімнати (ДАЛО 2/2/3357:18).

Конструктивний каркас будинку утворений зовнішніми стінами, стінами сходових кліток та внутрішньою несучою стіною (що традиційно для львівської архітектури ділить будинок на два тракти). На кресленні розрізу будинку простежується поступове полегшення несучих стін знизу догори, що складає різницю вдвічі за товщиною при порівнянні стін підвального та горищного поверху (ДАЛО 2/2/3357:27). Стіни цегляні, веранди дерев'яні, міжповерхові перекриття балкові дерев'яні, перекриття підвалу — цегляні та типу "кляйн" (з арками, що спираються на залізні двотаври). Всі кімнати обладнані печами. 

Вілла вирішена у вигляді доволі громіздкого паралепіпеда, дещо урізноманітненого з двох сторін верандами. Тут ще домінує стримана стилістика історизму, з яким дещо дисонують дерев’яні, пишно орнаментовані веранди, що вже вказують на появу нового стилю, з його зацікавленням народним мистецтвом. У Львові збереглося небагато будівель такого перехідного типу. Як подібний приклад можна навести віллу Гелени Домбчанської на вулиці Чайковського, 35 (арх. Ян Шульц, 1888), де, на жаль, дерев'яна веранда зруйнована при ремонті (Kazantseva, Lieonov, 2017, №31, 135‑148).

Горизонтальність об'єму вілли підкреслюється домінуванням горизонтальних членувань рустування двох поверхів, міжповерхового та вінцевого карнизів, що підтримується вишуканими кронштейнами. Ці кронштейни та, у значно більшому масштабі, ті що під балконом, обрамлення вікон та порталу, деякі деталі як дентикули, йоніки та акантові листи є чи не єдиним ліпним декором. Тобто фасади сформовані під впливом характерних для творчості Йозефа Енгеля класицистичних ідей, де домінує принцип ієрархії фасадної площини з дуже лаконічним трактуванням прясла та стриманим декором у суворо визначених місцях. Класична тема підтримується і формальною симетричною композицією обидвох фасадів. Так, на фасаді з вулиці Романчука по головній осі семивіконного фасаду розташований вхідний портал та дерев'яна веранда-балкон, а з боків композиція урізноманітнена розкріповками шириною в одне вікно. З вулиці Зеленої композиційним акцентом є дерев'яна веранда, розташована на головній осі двовіконного фасаду.

Опорядження дерев'яного балкону другого поверху на вул. Романчука та веранди з боку вулиці Зеленої виконані в різній стилістиці – балкон строго класичний, з пілястрами, дзеркалами, кронштейнами та діамантовими рустами. Якби він був отинькований, то сприймався б як кам'яний еркер, звичний для львівської архітектури. На разі не маємо давніх світлин і не знаємо, яким був первісний архітектурний задум щодо цього балкону. Сьогодні він пофарбований в коричневий колір, під деревину, натомість на фото 2015 він мав зелене помалювання. Двері вхідного порталу вирішені у тій же стилістиці, що і балкон. Профільовані стовпчики з цехіновим орнаментом, діамантові русти, карниз та дзеркала поєднуються з неоренесансною кованою решіткою у віконечках, що є характерним для дверей кінця ХІХ ст. Знизу при порталі входу влаштовані кам'яні заокруглені обмежники для в'їзду карети. Веранда ж орієнтована на сад і для неї обраний народний стиль дерев'яного оздоблення з розмаїтими "сонечками", "квітками", "сердечками", "зірочками" та іншими геометричними орнаментами, характерними для закопанського стилю. Натомість навіть ці народні деталі оздоблюють суворо визначені для них площини між пілястрами, діамантовими рустами та обмежені вгорі класичним карнизом на кронштейнах. В цьому дерев'яному оздобленні навіть з'являються середньовічні квадрифолії та рококова сітка, що свідчить про характерну для історизму рівноправність стилів. 

Усі дерев'яні елементи будівлі виконані з дуже високою якістю, можемо припустити, що виконавцем була відома фірма Братів Вчеляків (Bracia Wczelak), яка мала велику популярність в той час, зокрема виконувала столярні роботи для Галицького Сейму та для Політехніки.  

Реалізовані фасади дещо відрізняються від запропонованого Йозефом Енгелем на проектному кресленні (ДАЛО 2/2/3357:23). На ньому веранда з боку вулиці Зеленої — двоповерхова та значно більша, увінчана ефектним фронтоном з акротеріями, а головний фасад має відкритий кам'яний балкон. Реалізована веранда одноповерхова і з пласким дашком, а на головному фасаді — дерев'яна закрита веранда на другому поверсі. Оскільки всі деталі виконані з великою якістю та в одному стилі, виглядає на те, що ці зміни були виконані в процесі будівництва. Можливо причиною цьому є орієнтація цього фасаду на північний захід, де відкритий балкон, очевидно, був би надто холодним, вогким та потребував би засклення. Згідно плану, на цей балкон виходилося з вітальні, отже там міг би бути зимовий сад, як це часто влаштовувалось у львівських віллах. Також на проекті задумувалась пишніша ліпнина, зокрема фасад з вулиці Зеленої на кресленні декорований двома типами картушів, на яких могли розташовуватися герби, ліпниною мали бути декоровані дзеркала між горищними віконечками та фризи над вікнами, сандрики мали бути прямокутними, а не трикутними.

Головні і тильні фасади різняться декором та не утворюють композиційної цілісності, тобто вілла вирішена ззовні радше як чиншовий будинок останньої третини ХІХ ст. Об'єм сходової клітки виступає п'ятигранною призмою, його окрасою є вікно зі складним профілюванням столярки. Автентичне засклення замінене, але можна припустити, що первісно тут були кольорові скельця у поєднанні з травленням. Таке засклення характерне для брам і вікон сходової клітки будівель кінця ХІХ ст. На фото 2015 менші тафлі оздоблені фактурним склом, що характерно для початку ХХ ст. і могло було виконане під час вже згаданої реконструкції вілли у 1907.

Офіцини перебудовані. Первісно будівля стайні з возівнею була одноповерхова з віконечком у мансардному поверсі, куди традиційно у Львові завантажувалося сіно для коней (ДАЛО 2/2/3357:19). Таких будівель, що мають свій своєрідний шарм завдяки гармонійним пропорціям та цікавим дерев'яним елементам, збереглося чимало у Львові, зокрема у подвір'ї будинку неподалік — на вул. Зеленій, 46. Внаслідок перебудови у 1939-1941 та сучасного утеплення фасади втратили автентичну пластику, також автентична брама до колишньої стайні була замінена на залізну в кінці 1990-х після зміни власників. 

Вхідний портал провадить до широкого заїзду-вестибюлю, з якого можна потрапити до сходової клітки або вийти (а колись і виїхати) до подвір'я через дерев'яні двері. Двері до подвір'я набагато скромніші, ніж на головному фасаді, мають характерний решітчастий поділ із заскленням, так само, як і вікно сходової клітки. Це засклення вірогідно мало червоні, зелені чи жовті вставки з травленим візерунком подібно як на вул. Глібова, 15, Котлярській, 10, Рутковича, 12та ін. Проїзд тепер замощений сучасною бруківкою, але початково це були дерев'яна дошкова підлога з хідниками-обмежниками попід стінами. Стіни почленовані пілястрами що увінчані стриманим антаблементом, стеля має пишні ліпні розети з акантовим листям та квітками, з яких би мали звисати бронзові світильники. Цоколь в проїзді після ліквідації дерев'яних тротуарів-обмежників обличкували сучасним ламаним каменем, що стилістично не узгоджується з вистроєм інтер'єру. До сходової клітки з проїзду провадять дерев'яні двері з кованими решітками, які ведуть до дерев'яної сходової клітки з точеною балюстрадою та паркетом на сходових майданчиках.           

На першому поверсі при сходах — литий металевий ліхтар, в якого втрачене завершення. Стовпчики на поворотах балюстради зверху та знизу оздоблені різьбленими шишками пінії, нижня частина сходових маршів оздоблена дзеркалами. На сходах збереглись металеві кільця, що слугували для фіксації хідника. На архівному креслені п’єдестали стовпів балюстради прикрашені вазами з живими рослинами (ДАЛО 2/2/3357, 27). Сходова клітка декорована пілястрами й карнизами, аналогічно до проїзду. Двері до окремих квартир і кімнат мали обрамлення та супрапорти із фризами, кронштейнами та різьбленими завершеннями. Реконструкція другого поверху під готель знищила автентичні елементи інтер'єру.

Вікна першого поверху мали внутрішні дерев’яні віконниці, що складалися та ховалися у ніші у стінах. Такі віконниці слугували як для захисту, так і для затемнення, були поширені в будівлях Львова ХІХ ст., та не збереглися у цій віллі через заміну столярки. Зникла столярка вікна на першому поверсі сходової клітки із кованою неоренесансною решіткою. Підлоги в помешканнях були з паркетних щитів з геометричним візерунком у двох кольорах деревини. Саме такі паркети зустрічаються на рекламних оголошеннях столярних майстерень у Львові останньої третини ХІХ ст. (наприклад, Gazeta Lwowska, 1873, №225).

На першому поверсі була (і можливо є досі) вишукана піч з зелених кахлів з рослинним орнаментом, увінчана короною у вигляді півкруглого сандрика із двох зустрічних волют, з мушлею в тимпані та акротеріями. На другому поверсі, в приміщенні гостьового дому Inn Lviv була піч з білих кахлів. Решту печей переставляли багато разів попередні мешканці будинку в період 1970-1980.