Вул. Курбаса, 05 – житловий будинок

ID: 2476

Колишній будинок Санделя — унікальна пам’ятка орнаментальної сецесії у Львові, яка вважається своєрідним варіантом віденського "Majolikahaus" завдяки суцільному керамічному обличкуванню фасаду. Проект планування та композиційної схеми фасаду будинку розробив Генрик Сальвер у 1905–1906 рр. На основі цього проекту в 1906–1907 рр. Соломон Рімер виконав проект опорядження фасаду та інтер’єру, використовуючи продукцію львівської керамічної майстерні братів Мунд. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення (ох. №180-М).

Історія

Вулицю Курбаса було прокладено вже в XVIII ст. На картах Львова 1829 та 1848 рр. вулиця представлена окремими дерев’яними будинками, причому ділянка, що відповідає адресі вул. Курбаса, 5, ще не була забудована. Натомість уже на плані 1861 р. позначено забудованим увесь квартал між вулицями Курбаса та Наливайка. Ділянка на вул. Курбаса, 5 (Рейтана) мала конскр. № 529 2/4, межуючи зліва з кам’яницею № 3 (конскр. № 171 2/4), справа — з кам’яницею № 5 (конскр. № 165 2/4), а з тилу — з будинком № 4 по вул. Наливайка (конскр. № 163 2/4). Проект фасаду з 1905 р. (ДАЛО, 2/2/3734, 74) свідчить про малоповерховий характер забудови вул. Курбаса в другій половині ХІХ ст.: зліва від будинку позначено двоповерхову кам’яницю (замінену в 1909 р. п’ятиповерховим будинком "Casino de Paris"), а справа — триповерхову, збережену дотепер.

Відповідно в архівній справі (ДАЛО, 2/2/3734) зберігся проект з 1859 р. щодо спорудження двоповерхового двомісного блоку санвузла в офіцині тильній у подвір’ї будинку. Відтак можна вважати, що спорудження першого будинку на цій ділянці відбулося між 1848 та 1859 рр. Як видно з поданих в архівній справі перетинів, бічна офіцина та головна кам’яниця були двоповерховими, оперезаними балконом-галереєю, яка забезпечувала вихід до туалету. З першого поверху туди можна було зайти по подвір’ю. Замовниками проекту, як свідчать підписи, є Анчель Юрім (Antschel Jurim) та Ізраль Сандль (Izral Sandl), а будівничим — Міхаель Ґерль (Michael Gerl).

Первісно каналізаційні стоки були відведені до каналу тильної кам’яниці конскр. № 163 2/4, очевидно, підключеної раніше до міської каналізації. У 1864 р. затверджено проект відведення каналізаційних стоків під подвір’ям та головною кам’яницею до колектору на вул. Рейтана (Курбаса) (ДАЛО, 2/2/3734, 78). 10 листопада 1891 р. затверджено проект спорудження клоачної ями, розташованої в подвір’ї. До цієї ями вели стоки з туалету в офіцині тильній, які звідти провадили прямо через "приватний канал" під будинком до "головного каналу" на вулиці (ДАЛО, 2/2/3734, 76). Перетин не показує підключень до каналізаційного каналу від основного будинку, що свідчить про відсутність там санвузлів на той час.

Інтенсивний розвиток Львова на зламі ХІХ–ХХ ст. спричинив перебудову багатьох кам’яниць, особливо двоповерхової забудови середини ХІХ ст. Опрацювання та затвердження проекту нового будинку на вул. Курбаса, 5 тривало два роки.

Cпочатку до міського магістрату було подано перші варіанти планів триповерхового будинку з мезоніном, які підписав архітектор Генрик Сальвер (H. Salver). Їх затвердили 26 вересня 1905 р. (ДАЛО, 2/2/3734, 72, 76). На цих планах ванні кімнати відсутні, а входи до санвузлів передбачено з балконів тильного фасаду. Відсутні також балкони на головному фасаді. Олівцем позначено функціональне двотрактове зонування приміщень, традиційне для історичної рядової забудови. Зокрема, кімнати житлових помешкань (марковані "P" — "Pokój") переважно виходять на головний фасад, а кухні ("K" — "Kuchnia") та санвузли — на тильний. На 1-му поверсі розташовано крамниці ("Sklep"). На кожному поверсі було заплановано по два помешкання: дво- і трикімнатне з передпокоєм, кухнею та санвузлом.

Тоді ж затверджено первісний варіант фасаду будинку, який своєю стилістикою відповідає пізньому історизму. Перший поверх та мезонін на цьому проекті візуально об’єднані в один поверх, відокремлений карнизом, вся площина фасаду почленована дошковим рустом, вікна верхніх поверхів мають необарокові обрамлення (ДАЛО, 2/2/3734, 74). На кресленнях планів і фасаду стоїть печатка "Hotel Berlinski, M. Zimmermann, Lwów, ul. Rejtana L. 7", який, очевидно, був замовником цього будинку та мав на меті розширення свого готелю, розташованого по сусідству

Проте цей проект не був реалізований. Майже роком пізніше, 21 грудня 1906 р., до попередніх планів додається цілковито новий проект фасаду, затверджений у магістраті та підписаний Соломоном Рімером (S. Rimer) (ДАЛО, 2/2/3734, 74). Замовником цього проекту є Ісаак Герш Сандль (ДАЛО, 2/2/3734, 73, 75). У поясненні до креслення написано, що це "фасад керамічний (szamotowy), відмінний від первісного проекту". Виконання керамічної плитки до фасаду та інтер’єру цього будинку замовили львівській майстерні братів Якуба і Мавриція Мундів (Jakób, Maurycy Mund, (Бірюльов, 2008, 473). Проте якщо порівняти розташування вікон та їхні розміри на першому й другому варіантах фасадів, то можна виявити ідентичність їх композиційний схем. Тобто Саломон Рімер змінив лише опорядження поверхні фасаду — в напрямі від історизму до сецесійно-орієнтального.

За півроку, а саме 31 липня 1907 р., затверджено "влаштування ванних кімнат на 3-му і 4-му поверхах" у проекті, який попередньо розробив Генрик Сальвер (ДАЛО, 2/2/3734, ззаду 2/1/6407). Цей дещо оновлений проект планування, розроблений С. Рімером, крім ванних кімнат та деяких деталей інтер’єрів (входи до санвузлів з кухні, печі, газові колонки в кухнях, виходи на балкони), не відрізняється від проекту 1905 р.

Враховуючи ступінь зміни фасаду та планування, можна зробити висновок, що основну працю таки виконав не Соломон Рімер, а Генрик Сальвер, чиє ім’я як автора проекту залишилося для дослідників невідомим.

Дату спорудження кам’яниці підтверджує напис, викладений плитками на підлозі вестибюлю "Rejtana L 5 1907". Очевидно, будівництво було розпочато раніше, в 1906 р., після затвердження першого варіанта фасаду.

Як показує ситуаційна схема, намальована на планах 1907 р., до блоку санвузлів добудовано тильну офіцину на всю ширину подвір’я, що значно зменшило його розміри.

Інтер’єр вестибюлю був прикрашений чотирма великими живописними панно в рамах близько 1911 р. (Бірюльов, 2008, 473).

На першому поверсі була розташована кав’ярня "Японська", що працювала тут до І Світової війни. (Бірюльов, 2008, 473). Є згадки, що тут функціонував ресторан Шимона Каца (Szymon Katz) (Kulewski, 2006, 172).

13 серпня 1931 р. було затверджено проект з’єднання з новим міським каналом каналізації, зробленим із бетонних труб діаметром 40 см. Цей канал було прокладено глибше від попереднього (на глибині 4, 9 м від хідника), проходив він на відстані 4,1 м від головного фасаду. До міського каналу з будинку вела одна труба, в яку відводилися стоки з давнішого санвузла в офіцині та новіших санвузлів у будинку, розташованих обабіч сходової клітки (ДАЛО, 2/2/3734, 81).

У 1937 р. тогочасний власник будинку львівський купець Оскар Френкель (Fränkel Oskar) неодноразово отримував листа від міського уряду будівельного нагляду з нагадуванням про необхідність відновлення фасаду, який є знищеним, брудним, пошарпаним, що спотворює естетичний вигляд вулиці. Особливо акцентовано на необхідності демонтажу трьох порталів-вітрин, які перебували у незадовільному стані та унеможливлювали контроль і реставрацію фасадної стіни. Портали належали до фірм Леона Старка (Leon Stark), Давида Зантерпахта (David Santerpacht), Рубіна Зайсля (Rubin Zeisl). Для гарантії виконання цих робіт уряд стягував заставу 800 злотих, яка в разі невиконання не поверталася. Натомість Оскар Френкель зі запізненням звертається до магістрату з листом, що власником будинку є не він, а Рахель Нойтхалєр (Racheli Neuthhaler) та Міна Френкель (Mina Fränkel). Відповідно магістрат переадресовує своє звернення до справжніх власників (25 травня 1938 р.). Разом із тим, 9 червня 1939 р. Оскар Френкель знову фігурує як власник будинку, оскільки отримує від міського уряду листа про самовільне спорудження галерейки на рівні крамниці (ДАЛО, 2/2/3734, 55-70).

До сьогодні первісне призначення будівлі залишилося незмінним: приміщення першого поверху використовуються як крамниці, а верхні поверхи зайняті як житлові помешкання. У радянський час було закладено портали входів до крамниць із вестибюлю. Нижні частини стін вестибюлю та сходової клітки покрили олійною фарбою, що спотворило автентичний вигляд інтер’єру кам'яниці (особливо на тлі обличкування керамічною плиткою). Для кращої інсоляції приміщень колишнє подвір’я-колодязь у радянський час розширено до значних розмірів завдяки знесенню внутрішніх офіцин та граничних мурів між сусідніми кам’яницями цілого кварталу (№№ 3–9 по вул. Курбаса; № 4, 6 по вул. Наливайка; №№ 5–9 по вул. Тиктора).

Нещодавно на сходовій клітці першого поверху для обмеження доступу в подвір’я власники будинку встановили невідповідну стилеві споруди металеву решітку, що спотворює вигляд кам’яниці.

У 2015 р. вулиця Курбаса стала пішохідною, що уможливило краще сприйняття особливостей її архітектури, зокрема й фасаду будинку № 5.

Загалом будівля символізує зв'язок львівської орнаментальної сецесії з віденською, зокрема із творчістю Отто Вагнера, та вважається своєрідним львівським варіантом його знаменитого "Майоліка-хаус", як нерідко називають цей будинок в електронних джерелах (напр., http://haidamac.org.ua/2012/10/ln-majolika/ або https://archexplorer.wordpress.com/2011/12/14/львів-будинок-санделя-1907-р/).

Архітектура

Будинок Санделя розташований приблизно посередині рядової забудови невеликої вулиці Курбаса, якій властива доволі контрастна стилістична палітра архітектурних напрямків ІІ пол. ХІХ – початку ХХ ст. Зліва будинок Санделя сусідить із п’ятиповерховою будівлею театру ім. Л. Курбаса (№ 3), запроектованою в стилі раціональної сецесії з елементами неоготики. Справа від будинку Санделя — триповерховий будинок середини ХІХ ст. із добудованими в 2000-х рр. мансардами. Навпроти — рядова забудова із чиншових

три- або чотириповерхових кам’яниць кінця ХІХ ст. у стилістиці історизму.

Кам’яниця первісно збудована як чиншова (прибуткова), тобто помешкання здавали в оренду для житла на горішніх поверхах і для офісів або крамниць на першому поверсі.

Будинок Санделя — чотириповерховий, двотрактовий, накритий двосхилим дахом. Завдяки пласко трактованому головному фасаду та розташуванню на прямокутній ділянці в рядовій забудові об’єм будинку вписується у правильний паралелепіпед із квадратною основою (приблизно 12х12 м) та висотою до карнизу приблизно 14 м. Невибагливість об’єму будинку дещо пожвавлюється ритмікою балконів прямокутної конфігурації (один довгий на 2-му поверсі та по два коротких на 2–4-му поверхах). Об’єм будівлі вирішений симетрично відносно поперечної головної осі зі зміщенням вправо т.зв. транзитного блоку: порталу входу, вестибюлю та сходової клітки. Завдяки цьому сформовані помешкання різних розмірів (дво- та трикімнатні) з кімнатами практично правильних пропорцій. Об’єм двомаршевої сходової клітки виступає заокругленою апсидою на тильному фасаді. Зі сходових майданчиків влаштовано входи до двох квартир на кожному поверсі. У помешканні з невеличкого квадратного передпокою потрапляємо до ванної кімнати, кухні або прохідних кімнат, тобто все помешкання (за традиційним для Львова плануванням) можна обійти по колу. Таким чином обабіч сходової клітки розташовані кухні зі санвузлами, які мають вікна на тильний фасад. Із кухонь влаштовано виходи на балкони тильного фасаду, що є спільним для двох квартир.

Чотиривіконний фасад будинку Санделя характеризується симетричною композицією відносно вертикальної осі, дещо порушеною через зміщення вправо порталу входу. По вертикалі композиція фасаду розвивається згідно із сецесійним принципом атектоніки, коли площина першого поверху вирішена лаконічно, а інтенсивність декорування зростає знизу догори. Зокрема, перший поверх оздоблено дошковим рустом незначної рельєфності та відмежовано від верхніх поверхів довгим балконом, що тягнеться на всю ширину будинку (аналогічно до Вагнерівського Майолікахауса/ Majolikahaus). Площини 2–4-го поверхів суцільно обличковано майоліковою керамічною плиткою, що створює впорядковану орнаментальну композицію (подібно до прийому Отто Вагнера/ Otto Wagner). На бежевому тлі контрастно виділяються орнаментальні смуги, розташовані вздовж горизонтальних і вертикальних осей між вікнами. Основу орнаменту цих смуг складають кола, які на перетинах смуг та по вертикальних осях вікон утворюють своєрідні розети, обрамлені стилізованими королівськими ліліями. Орнамент вирішений у теплій гаммі коричнево-охристих відтінків, яка асоціюється з технікою гризайлю. Контрасту надають включення білих кіл і блакитних лілій, окантованих білим контуром. Слід зауважити, що на фасаді використовується лише керамічна квадратна плитка без поєднання із "глазурованою цеглою", як помилково вважають деякі дослідники (напр., Бірюльов, 2005, 77).

Відсутність карнизів над вікнами та скромний вінцевий карниз незначної рельєфності випередили на чотири роки "безбровий будинок" Адольфа Лооса на Міхаельпляц, 3 у Відні (1910–1912 рр.). Недостатній перетин ринв та невеликий виніс карнизу спричинили замокання верхньої частини фасаду і, як наслідок, відпадання майолікової плитки та руйнування карнизу (Казанцева, 2010, 2014).

У декоративному вирішенні фасаду значну роль відіграють ковані двері й елементи балконів. Зокрема, решітки балконів оздоблені характерним сецесійним кованим орнаментом (рослинні елементи, кола та звивисті лінії), відмінним на кожному поверсі відповідно до сецесійного принципу унікальності твору мистецтва. Виразними акцентами є великі ковані кронштейни під балконами, увігнуті форми яких контрастують із прямокутними балконними плитами та пласким фасадом.

Віконні та дверні отвори — прямокутні. Бічні вікна головного фасаду є дводільними, середні — тридільні, з виходом на балкони, розташованим по центру отвору. Збережено автентичну сецесійну столярку одного тридільного вікна (2-ий поверх) та двох дводільних вікон (2-ий та 3-ій поверхи); решту вікон замінено на пластикові. На 1-му поверсі влаштовано великі вітрини.

Поліхромна тема майолікового фасаду продовжується і в інтер’єрі будинку. У вестибюлі нижні панелі стін суцільно обличковані керамічними плитками аналогічних мотивів та відтінків, що й на фасаді, але значно більшої щільності орнаменту. Чергуються вертикальні смуги із розет та стилізованих пальмет у вигляді ренесансної арабески (останні не використовувались на фасаді). Бічні стіни вестибюлю мають симетричну композицію з розташованим посередині порталом колишнього входу до крамниці. Портал має профільоване обрамлення з супрапортом, оздобленим сецесійною ліпниною зі стилізованими волютами та мотивами виноградного листя. На полях стіни, обабіч порталів, розташовано великі живописні панно у дерев’яних профільованих рамах з "вушками". На панно в олійній техніці зображені приморські краєвиди, на жаль, майже знищені. Підлога вестибюлю вимощена дрібними охристими квадратовими плитками (високої зносостійкості), обрамованими мозаїчним бордюром-плетінкою з додаванням чорного та бордового кольору. Перед сходинками вмонтовано напис, складений із плиток "Rejtana L 7 1907". Стеля вестибюлю має профільований бордюр, залишилися автентичні бронзові гаки на люстри.

Через сецесійні дерев’яні внутрішні двері потрапляємо до дерев’яної сходової клітки із кованою огорожею та дерев’яними перилами. Стилістика й матеріал огорожі характерні для історизму, зокрема завдяки традиційним волютам та "S"-подібним елементам. Можна припускати, що сходи залишилися від попередньої будівлі.

Панель сходового маршу між першим та другим поверхами обличкована білою керамічною плиткою, ряди якої покладено паралельно до підйому сходів. До стін сходової клітки були прикріплені латунні перила, від яких де-не-де залишились круглі опори. Під вікнами сходової клітки викладено майолікові панно, які набрано з тих самих плиток, що й розети на фасаді, але які тут створюють оригінальну композицію, додатково оздоблену вгорі фризом з пальмет. Такий прийом, як і обличкування стін сходової клітки (не сіней), — унікальний для львівської архітектури. Підлога сходових майданчиків викладена діагональними рядами плиток зі стилізованими французькими ліліями у сірій гаммі з чорним контуром на охристому тлі, що відповідає колористиці настінної плитки. Автентичні обрамлення входів до квартир зруйновані через встановлення нових дверних полотен. Однак над кількома входами збереглися супрапорти, ідентичні з розташованими у вестибюлі.

Персоналії

Генрик Сальвер (Henryk Salver) — архітектор першого варіанта проекту будинку в 1905 р., зокрема автор планування будинку та композиційної схеми фасаду, які згодом дещо реконструював Саломон Рімер.
Мойсей Ціммерманн (Mojżesz Zimmermann) — замовник першого варіанта проекту будинку на ділянці у 1905 р. та власник Берлінського Готелю (Hotel Berliński), розташованого на сусідній ділянці вул. Рейтана, 7 (тепер вул. Курбаса, 7).
Міхаель Ґерль (Michael Gerl) — будівничий, який спорудив двоповерховий блок санвузла в офіцині тильній та сполучив його галерею з бічною офіциною і головним будинком у 1859 р.
Анчель Юрім (Antschel Jurim) — співвласник попереднього будинку у 1859 р.
Ізраль Сандль (Izral Sandl) — співвласник попереднього будинку у 1859 р.
Соломон Рімер (Salomon Riemer) —архітектор, автор опорядження фасаду будинку керамічною плиткою (1906 р.) та певної реконструкції планування (1907 р.) на основі проекту 1905–1906 рр. архітектора Генрика Сальвера.
Брати Мунд, Якуб і Маврицій (Bracia Mund, Jakób i Maurycy) — власники львівської майстерні керамічної плитки, яку використовували для декорування багатьох львівських будинків, зокрема й для будинку Санделя.
Ісаак Герш Сандль (Izaak Hersch Sandl) — замовник проекту і власник будинку в 1907 р.

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО), 2/2/3734.
2. Тетяна Казанцева, "Майоліка на фасадах львівської сецесії. Аналіз типології, стилістики та композиції на базі натурних досліджень", Студії мистецтвознавчі, 2010, Ч. 1, 70–92.
3. Тетяна Казанцева, "Майоліка на фасадах львівських будівель. Аналіз типології, стилістики і композиції на базі натурних досліджень", Збірник наукових праць кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів "Проблеми дослідження, збереження і реставрації об’єктів культурної спадщини",2014, 118–127.
4. Юрій Бірюльов, "Архітектура початку ХХ ст.", Архітектура Львова. Час і стилі ХІІІ–ХХІ ст. (Львів: Центр Європи, 2008).
5. Юрій Бірюльов, Мистецтво львівської сецесії (Львів: Центр Європи, 2005).
6. Adam Kulewski, Lwów: przewodnik(Warszawa: Rewasz, 2006).
7. Львів непопсовий. "Майоліка-хаус". Львів. Будинок Санделя (1907 р.).
8. Jakub Lewicki, Między tradycią a nowoczesnością: Architektura Lwowa lat 1893-1918 (Warszawa: Neriton, 2005).
9. Narys Upiekszeń Miasta Lwowa / Начеркъ Украшеній Міста Львова (Wiedeń: Austriacka Biblioteka Narodowa, 1861).
10. Plan der Stadt Lemberg sammt ihren Vorstadten / План міста Лемберг разом із передмістями (Wien: Lit. bei J. Trentsensky in Wien, 1829).
11. Plan von Lemberg (План Лемберга). ‑ Wien: Artaria & Compagnie, 1841.

Авторка опису – Тетяна Казанцева