Вул. Крушельницької, 17 – житловий будинок
Архітектура
Ділянка, частина якої належить будинку №17 на вул. Крушельницької, на мапі виглядає як смуга, прокладена між вул. Крушельницької та Дорошенка, перпендикулярно до їхніх трас. Кам’яниця стоїть на похилому терені та становить компонент суцільної забудови кварталу, видовженого паралельно південно-східній межі Парку ім. І. Франка. Має 4 поверхи. Верхній поверх – надбудова кін. 1920-х рр., яка зашкодила пропорціям будівлі.
Фасад – орієнтований за регуляційною лінією, симетричний, на 9 віконних осей, має 2 пристінки по краях. Його центральна вісь акцентована в’їзною брамою з півкруглим завершенням та широким балконом 2-го поверху на ліпних консолях у формі волют. Над кожним поверхом прокладено карнизи (над 2-м – з дентикулами та овами). На рівні 1-го поверху фасад викладено діамантовим рустом, на 2-му – легке французьке рустування.
Вікна 2-го поверху – з півкруглими завершеннями, 3-го – з лучковими. Віконні прорізи мають профільовані обрамування. У центральній частині фасаду вікна оздоблені половинними пілястрами і трикутними сандриками (2-й поверх) та карнизами-поличками (3-й). Спарені вікна на бокових пристінках фланковані три-чвертковими колонами на консольках та пілястрами коринфського ордеру, або ж мають широкі сандрики.
Чільний фасад будівлі привертає увагу багатством свого декоративного опорядження, зокрема скульптурним декором бокових секцій фасадної стіни. Тут компонуються маскарони гротескових істот і зображення Афіни в шоломі. Автором пластичних оздоб був скульптор Леонард Марконі. Комплекс опорядження включає також майстерно викувану балконну огорожу та давню дерев’яну браму.
В горизонтальній проекції корпус будинку має форму прямокутника з вирізом у південно-західному куті, а внутрішнє планування базується на тритрактовій схемі розташування приміщень. Розробник архітектурного проекту відійшов від традиційної Г-подібної чи П-подібної планувальної структури львівських кам’яниць. Композиційним стрижнем є простора сходова клітка, розміщена у центрі корпусу, в середньому тракті. Її денне освітлення забезпечує скляний плафон, змонтований на металевому каркасі. Тут збереглася стара конструкція сходових маршів і ковані ґратки огородження.
Зберігся також інтер’єр великого салону у колишньому помешканні 2-го поверху, з елементами автентичного декоративного оздоблення (свого часу він був перетворений на залу зборів адвокатської палати, зараз використовується як конференц-зал спілки письменників).
У партері головного будинку по центру влаштовано наскрізний проїзд, який перетинає корпус до внутрішнього подвір’я. Ліворуч – вхід на парадну сходову клітку. Допоміжна сходова клітка знаходиться в куті біля північного брандмауера. Південно-східний кут парцелі займає офіцина, відокремлена подвір’ям від головного будинку (її долішній ярус колись використовували як стайню і возівню). Офіцина має власні сходи, між нею та основою корпусу вбудовано балконні лоджії.
Кам’яниця є важливою пам’яткою архітектури львівського неоренесансу.Персоналії
Адам Любомирський (Adam Lubomirski)
– князь, власник кам’яниці Ріґера
бл. 1900 р.
Владислав Ріґер (Władysław Rieger) – власник ділянки №902 2/4, на якій на поч. 1880-х
рр. побудував елітний житловий дім.
Генрик Заремба (Henryk Zaremba) – архітектор, автор проекту
надбудови 4-го поверху в кам’яниці на замовлення Плахецької.
Давид Абрагамович (Dawid Abrahamowicz) – політик, міністр справ Галичини у віденському уряді,
власник кам’яниці Ріґера з 1909 р.,
добудував офіцину.
Зиґмунт Пшорн (Zygmunt Pszorn) – будівничий,
спорудив офіцину і мурований ґанок на замовлення Давида Абрагамовича.
Зиґмунт Кендзерський (Zygmunt Kędzierski) – будівничий, автор проекту кам’яниці
Ріґера.
Леонард Марконі (Leonard Marconi) – скульптор, виконав скульптурні оздоби на кам’яниці Ріґера.
Софія Плахецька (Zofia Płachecka) – власниця кам’яниці після Першої світової
війни, надбудувала 4-й поверх.
Джерела
- Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/6461.
- Barański F., Przewodnik po Lwowie: Z planem i widokami Lwowa (Lwów, b.d. [1902]).
- Przewodnik z Krakowa do Lwowa, Podhorzec, Podwołoczysk, Brodów, Słobody Rungierskiej, Czerniowiec i po Lwowie (Lwów, 1886).
Літературний редактор – Юлія Павлишин