Вул. Коновальця, 021 – покинутий будинок

Вже у XVIII столітті (карта 1766 року) ця частина Львова була розпарцельована та забудовувалася садибами, тут велося розпланування вуличної мережі. Назви вулиць Мурарська (сучасна Єфремова), Кшижова ("Хрестова", сучасна Генерала Чупринки) та Кшижова бічна (тепер Мельника) згадуються у документах вже за 1863 рік.

Ця вілла розташована на території дільниці що у ХІХ столітті мала назву "Францівка" у межах так званого Нового Світу. Родина Франців, яка володіла гіпсовими кар'єрами ближче до кінця сучасної вулиці Коновальця, дала назву всій околиці; а спорудження їхньої розкішної вілли (вул. Коновальця, 47) у 1892 році супроводжувалося прокладенням частини вулиці Коновальця – від сучасної вулиці Мельника до Київської, що отримала назву 29 Листопада.

Вілла Йоанни Лоренц постала у 1898 році на видовженій прямокутній ділянці поміж вулицями 29 Листопада та Мурарською. Ділянка була утворена із двох парцелей під конскрипційними номерами 791¼ і 794¼ (виділених з ґрунтів під кадастральними №№ 2819/9, 2819/10, 2819/11). Проєкт цієї вілли на замовлення Лоренц розробив архітектор Владислав Рауш (Władysław Rausz), за проєктом якого у той же час зводилася пишна вілла графа Дуніковського на сучасній вулиці Драгоманова, 42, у якій від 1911 року діє Національний музей імені Андрея Шептицького.

Вілла із сутеренами (високим цокольним поверхом) та мансардою, а також великою дерев'яною верандою була виконана згідно з тодішніми приписами міського будівельного уряду. Будинок постав паралельно до визначеної регуляційної лінії, приміщення в сутеренах, яке призначалося на пральню, було засклеплене на металевих швелерах; приміщення, призначені для мешкання слуг в сутеренах та на мансарді відповідали будівельним нормам; будинок був забезпечений ринвами, а навколо була влаштована відмостка-хідник. Вже в липні 1899 року Йоанна Лоренц отримала дозвіл на замешкання вілли, який підписав тодішній уповноважений будівельного управління маґістрату Кшижановський. Вілла складалася з 3 кімнат, кухні, пральні, 2 пивниць, сіней, коридору та санітарного вузла; на партері (наземному поверсі) містилося 5 кімнат, кухня, сіни та санвузол.

За короткий час (7 травня 1900 року) Йоанна Лоренц відпродала нерухомість  директорові крайового Залізничного бюра Казимиру Залеському (Kazimierz Załeski) та його дружині Феліції. З будівельної справи відомо, що нові власники відразу почали займатися благоустроєм своєї ділянки, яка була заволожена та занечищена. Ділянка під №791¼ (з боку Коновальця) була осушена за проєктом інженера Роберта Собеля (Robert Sobel), розробленим 1900 року. На той час з боку вулиці 29 листопада, при брамі містився збірник дренажної води з ділянки, 1906 року його під’єднали до зведеного каналу на вул. 29 листопада.

Однак вже 1908 року Феліція Залєська продала нерухомість Молочарській спілці в Рудках, уповноваженим якої на той час був Кароль Севровський (контракт купівлі-продажу підписаний 31 липня). Спілка продовжила впорядкування благоустрою ділянки. У 1909 році проведена каналізація на парцелі №794¼ – з боку вулиці Мурарської (Єфремова). Роботи виконувались за проектом львівського інженера і архітектора Яна Новорити (Jan Noworyta), відомогопроєктуванням переважно чиншових кам’яниць в стилях модернізованого класицизму, ар деко та функціоналізму у міжвоєнний період.

Молочарська спілка здавала помешкання у найм, зокрема на 1910 рік у віллі мешкали: судовий урядник Ян Іжицький (Jan Iżycki), та купець Юзеф Стоцька (Józef Stocka). 1911 року Спілка звела конюшні та помешкання для візників на ділянці з боку вулиці Мурарської (Єфремова) – згідно з проєктом, виконаним також Яном Новоритою. Ця одноповерхова будівля складалася з конюшні (в подвір’ї), залу та помешкання спереду, тобто з боку вулиці. Вона замикала подвір'я від заходу та півдня, творила стилево цільний господарський блок, що нагадував фортецю: такий характер підкреслювало відкрите мурування стін, видовжені щілинні віконця-"бійниці", сеґментні віконні арки, а будівлю від вулиці Мурарської, у якій була широка аркова брама, що вела на подвір’я, увінчували "бланки". 1928 року на парцелі 794¼ Малопольська молочарська спілка збудувала молочарний завод, проєкт на який розробив інженер управління залізобетонних робіт Павел Регоровський (Pawel Rehorowski). Невелика промислова споруда з залізобетонних конструкцій прилягала до південного фасаду вілли.

У радянський час у віллі розмістилося відділення КДБ, а молочарський завод перейшов у власність Львівського молокозаводу. До 2013 року вілла перебувала на балансі відкритого акціонерного товариства "Львівський міський молочний завод".

У 2012 році Львівська міська рада намагалася передати ділянку на вулиці Коновальця, 21 в постійне користування НУ "Львівська політехніка" під будівництво багатоквартирного будинку. Відтак, 2013 року вілла перейшла у власність територіальної громади Львова, а господарські будівлі та споруду молокозаводу розібрали і у 2010-х роках на ділянці з боку Єфремова, 30 збудували новий багатоквартирний будинок з широкою брамою-проїздом у подвір’я.

Історико-архітектурним опорним планом, розробленим у 2019 році, віллу на Коновальця, 21 визначено, як об’єкт, пропонований до внесення у список пам’яток культурної спадщини. У березні 2019 року Управління охорони історичного середовища виготовило документацію на щойно виявлену пам'ятку. Вілла отримала статус щойно виявленої пам'ятки архітектури.