Вул. Франка, 017 – житловий будинок

Попередній будинок

Ділянка на розі сучасних вулиць Івана Франка та Костя Левицького розмістилася на правому березі потоку Пасіка, поруч з цвинтарем та дерев'яною церквою Богоявлення Господнього, які розібрали у кінці XVIII століття. Забудова ділянки розпочалася приблизно в тому ж часі. На карті 1766 року вона ще вільна, а до 1777-го — на ній вже постали три дерев'яні будинки. Невдовзі тут вже був зведений мурований будинок. На плані Львова від 1802 року він позначений конскрипційним №504 4/4. Цей найдавніший мурований будинок мав кручені колони, про що є згадка з 1785 року — як і будинок, що розташований навпроти (тепер вулиця Костя Левицького, 2), який звели на початку ХІХ століття.

Перший будинок був обернений головним фасадом до вулиці Франка (тоді GetreideGasse, вулиці Збіжжевої). Згодом його розбудували вздовж вулиці Левицького (тоді Röhren Gasse, "На рурах") так, що він мав велике внутрішнє подвір'я, а також сад — на території теперішньої вулиці Гулака-Артемовського, якої ще не існувало.

1855 року на південно-східній частині ділянки, вздовж потоку Пасіка, був вимуруваний двоповерховий будинок у стилі бідермаєру, його фасад мав дев'ять віконних осей. Проєкт розробив львівський будівничий Міхаель Ґерль (Michael Gerl) на замовлення Міхала та Розалії Снядовських. 1859 року вони також звели одноповерхову господарську будівлю у північно-східній частині ділянки.

З 1863 року у подвір'ї кам'яниці розмістилося ательє одного з перших львівських фотографів — Карла Пфлєґєра (Karl Pfleger), де, зокрема, працювали фотографи Леон Блаховський, Рудольф Едер, Зиґмунт Овадовський, Владислав Камінський.

1880 року Розалія Снядовська отримала дозвіл магістрату на ґрунтовну перебудову кам'яниці. На той час це була триповерхова будівля, П-подібна у плані. Реконструкцію провадив львівський будівничий Леопольд Вархаловський за власним проєктом. Тоді були підняті поверхи та влаштований новий вогнетривкий дах, а фасади набули рис типового австрійського неоренесансу. Фасади у подвір'ї оббігали дерев'яні стрічкові балкони. У північному крилі будинку розташувалася чорнова сходова клітка, а туалети — при східній стіні в південному крилі (вхід з балконів). Перший поверх будинку займали крамниці, кожна зі своїм входом. Особливістю будинку був його наріжник: на другому поверсі тут розмістилася овальна зала, вписана у шестикутник, яка мала також широкий балкон, опертий на кручені колони. З тильного боку розміщувалася парадна сходова клітка, дерев'яна. Його фасад був оформлений рустом.

1889 року будинок отримав сучасні номери №15 і 17, що актуальні до сьогодні. Одним з його співвласників тоді був Казімєж Інокентій Остоя-Осташевський (можливо, лише мешканець будинку).

1892 року Кароль Снядовський, очевидно, нащадок Міхала та Розалії, збудував невелику сторожівку у подвір'ї будинку — при східній стіні північного крила. Цей проєкт виготовив будівничий Лєон Лєґєжинський (Leon Legeżyński). Наступного року в будинку проводили ремонтно-реконструкційні роботи за проєктом будівничих Якуба Кроха і Мавриція Зільберштайна (Jakób Kroch, Maurycy Silberstein).

1894 року кам'яниця Снядовських виставлялася як головний виграш у лотереї, яка мала проводитися під час Загальної крайової виставки. Однак невідомо, чи це відбулося.

Кам'яниця Мавриція Каліша

На початку ХХ століття кам'яниця стала власністю юдея Мавриція Каліша (Maurycy Kalisch), купця та власника нерухомості у Львові.

У 1910 на його замовлення архітектор Соломон Рімер (Salomon Riemer) розробив проєкт нового будинку на цій ділянці. Але по суті, це була лише ґрунтовна реконструкція наявної тут забудови з надбудовою четвертого поверху. Зберігалася конструктивна структура та компонування фасадів, що підпорядковувалося віконним осям, а змінювалися фасади і їх стиль, а також розпланування. На зміну історизуючим формам пропонувався вистрій в стилі раціональної сецесії. Цей проєкт був погоджений у 1910 році. У 1912 році інший архітектор — Артур Шлеєн (Artur Schleyen) розробив проєкт наріжного еркера та порталу з крученими колонами у яскраво неоготичній стилістиці. Після цього, весь проєкт фасадів був перероблений у неоготиці. Це креслення підписане Рімером, але напевно, що ідея належала саме Шлеєну — який передчасно помер у 1912 році. Таким чином, можна припустити, що саме кручені колони повпливали на вибір стилю будинку.

У розплануванні частково була використана конструктивна схема старої кам'яниці. Стрічкові дерев'яні балкони у південному крилі ліквідували, у північному — замінили на бетонні. Сходові клітки — переплановані і замінені на вогнетривкі. Овальна зала у наріжнику залишилася, але переділена перегородками. До північного крила з боку подвір'я прибудували брилу з одним помешканням на поверсі та із сходами.

Збереглися креслення з 1938 року, які розробив архітектор Ришард Гермелін (Ryszard Hermelin) — на облаштування крамниць на першому поверсі з боку сучасної вулиці Франка. У будинку в 1930-х діяли зокрема крамниця продажу фортепіано Новацького і Зоммерфельда, а також аптека Фріда і Штернберґа. З радянського часу в наріжному приміщенні першого поверху містилася Ощадкаса, сьогодні — відділення Ощадбанку.