Територія Личаківського цвинтаря – Австрійський військовий цвинтар

ID: 993
Неіснуючий сьогодні Австрійський військовий цвинтар розміщувався на теперішній території поля №82 Личаківського цвинтаря. Він був закладений у 1914–1915 рр. російськими санітарними службами для поховання військовополонених австрійської армії, які померли у Львівських шпиталях. На Австрійському військовому цвинтарі в 1915–1918 рр. і після комасації 1935–1937 рр. було поховано більше 10 тис. загиблих різних національностей.

Історія

Галицька битва, яка вже на першому етапі вирішила долю Львова і всієї Галичини, тривала від 25 серпня до 2 вересня 1914 року і закінчилася поразкою австрійців. 3 вересня 1914 року росіяни без бою зайняли Львів і володіли ним 293 дні – до 22 червня 1915 року, коли через поразку під час Горлівського прориву австрійці змушені були відступити. Тоді на території Львівщини в кривавих боях полягли десятки тисяч людей. Зокрема, на Австрійському військовому цвинтарі в 1915–1918 рр. і після комасації 1935–1937 рр. було поховано більше 10 тис. загиблих. Серед них значну частину складали українці – вояки австрійської та російської армій, а також австрійці, німці, поляки, росіяни, угорці, серби, чехи, словаки, хорвати, турки, боснійці та інші.

Австрійський військовий цвинтар заклали російські санітарні служби на пасовиськах ґміни” Личаків, частково – на приватних парцелях родини Боднарів. Цвинтар призначався для полонених австрійської армії, які померли у львівських шпиталях у 1914–1915 рр. після подій Першої світової війни. На вимогу російської влади президент м. Львова Тадеуш Рутовський (Rutowski) виділив ґрунт під цей цвинтар біля Личаківського кладовища. Ці ґрунти належали з 1905 р. до общини м. Львова і були тоді набуті львівським магістратом від Юліана Луціана Дашкевича. Після повернення до Львова австрійців новостворений цвинтар перейшов у відання військової інспекції кладовищ і став основним для поховання загиблих військовослужбовців австрійської армії та союзних армій: німецької та турецької.

У 1946–1947 рр. після другого свого приходу більшовики бульдозерами зрівняли з землею і перекопали Австрійський військовий цвинтар. На його місці влаштували цивільні та військові поховання. Так утворилося 82-ге поле Личаківського цвинтаря, яке поділили на окремі ділянки. Похованих вписували у новостворені цвинтарні книги полів №82, 82а, 82б, 82в.

У нижній частині колишнього Австрійського військового цвинтаря (частково на ексгумованій у 1936 р. території 82-го поля і трохи далі, аж до суч. вул. І. Мечнікова) до 1939 р. існував приватний город Боднарів. У липні 1944 р. більшовики відібрали город. На його місці тоді був закладений військовий цвинтар для воїнів Червоної Армії, на якому у 1944–1950-х рр. поховано всього 3491 особу. Згідно книги реєстрації, до них належать 1252 радянські воїни, які були поховані: у 1945 р. – 574 особи, у 1946 р. – 456 осіб, у 1947 р. – 148 осіб, у 1948 р. – 54 особи, у 1949 р. – 18 осіб, у 1950 р. – 2 особи. Згідно архівних даних, на цьому цвинтарі поруч із солдатами радянської армії, які померли від ран у шпиталях Львова, ховали вояків дивізії НКВС, які воювали на Львівщині з підрозділами Української Повстанської Армії і були причетні до масових репресій проти місцевого населення.

Пов'язані історії

Архітектура

Спочатку Австрійський військовий цвинтар був огороджений невисоким дерев’яним парканом. Хрести також були дерев’яними, на кожному з них стояв номер могили і таблиця з прізвищем. Пізніше на могилах вояків австро-угорської армії почали ставити бетонні хрести (як це видно на фотографії 1930-х рр.). На одній із таких фотографій на передньому плані ліворуч зображено могили боснійських вояків, на яких стоять нагробки з мусульманською символікою.

Біля цвинтарної брами було розміщене поле для поховання солдатів і офіцерів російської армії, що містило 98 поодиноких і 18 масових могил. Їхні останки ексгумували з Пагорба Слави – розміщеного неподалік військового цвинтаря, який був закладений у 1914–1915 рр. над Личаківським парком. Там поховано 5369 солдатів і офіцерів, серед яких були також солдати мусульманського віросповідання з південних районів Росії.

Праворуч, біля дерев’яного хреста з датою 1915–1918 рр., були розміщені могили 6 польських легіонерів. За ними було розташоване поле поховань офіцерів австрійської, німецької та російської армій.

На плані цвинтаря 1927 р. зафіксовано 111 могил Українських Стрільців. Згідно документу Список воїнів і полонених, що загинули або померли і поховані на цвинтарі на Личакові”, до ексгумації 1935 р. ці могили розміщувалися із західного боку цвинтаря на ділянках, які раніше належали родині Боднарів. Під час листопадових подій 1918 р. тут були поховані 170 стрільців, імена 67 з яких невідомі. Ці дані підтверджуються також списками, один із яких був складений Українським товариством охорони військових могил, а інший – надрукований у Громадському віснику”. Здебільшого тут були поховані учасники боїв із листопада по грудень 1918 р. Серед них було декілька цивільних і навіть один російський солдат, Садиків Хаїм, імовірно татарин. У 1919 р. після закінчення боїв тут поховано також кілька українських вояків, які померли у військових шпиталях.

На ситуаційному плані Личаківського цвинтаря, який був виконаний арх. Вітольдом Равським (Rawski) 21 вересня 1933 року, поруч із Австрійським військовим цвинтарем позначено територію, що належала родині Боднарів. Саме там, на приватних парцелях 6564/3 і 6564/4, львівські міщани Кароль та Адольф Боднари мали свій будинок і великий город. Частину того городу австрійська влада забрала для розширення цвинтаря. На вищезгаданих парцелях згодом було розміщено 1798 військових могил із залізобетонними хрестами, в яких були поховані 1226 австрійців, 481 німець і 91 українець, у тому числі невідомі з імені та прізвища солдати – тільки 100 австрійців і 33 українці. Так утворилося 83-тє поле Личаківського цвинтаря, яке стало називатися Австрійським військовим цвинтарем.

До нашого часу збереглася неушкодженою мурована брама з півциркульним завершенням та двома входами на Австрійський військовий цвинтар з боку Цетнерівки, яка була побудована у 1917 р. на місці старої дерев’яної з 1916 р., і частково муровані сходи, що ведуть на Личаківський цивільний цвинтар. Вгорі на брамі був напис – спочатку німецькою, а потім польською мовами: Військовий цвинтар полеглих вояків у війні 1914–1918 рр.”. Збереглися також плани цвинтаря, фотографії та згадки в літературних джерелах. Найдавнішим планом Австрійського військового цвинтаря є нереалізований проект, який виконав будівничий Адольф Віттман орієнтовно в 1915–1917 рр. На цьому плані позначено поля поховань вояків австрійської армії, зазначено місця пам’ятника загиблим воякам і високого дерев’яного пам’ятного хреста.

Більш докладним реалізованим планом цього цвинтаря є план 1927 р. На цьому плані зазначено арабськими цифрами 4712 окремих і спільних могил. Римськими цифрами зазначено поховання санітарних служб, що знаходилися за високим дерев’яним хрестом. Праворуч від головної алеї цвинтаря (у напрямку Цетнерівки) посеред 520 могил був пам’ятний кам’яний хрест на честь полеглих австрійських та німецьких вояків, що загинули в 1914–1915 рр., з написом німецькою мовою: Dem Andenken der hier ruhenden tapfere Krieger gewidmet” (Присвячується пам’яті похованих тут мужніх вояків”). За ним, біля перехрестя алей цвинтаря, знаходилося близько 600 могил вояків польської національності з австрійської та німецької армій, які полягли у 1914–1918 рр.

Окрему групу становили поховання турецьких воїнів, що служили в австрійській армії і були поховані біля цвинтарного муру. На їхніх могилах стояли кам’яні стовпи з написами, які завершувалися вгорі фризами.

Пов'язані місця

Опис

Вул. Пасічна – Пагорб Слави

Детальніше про місце
Опис

Вул. Мечнікова – Личаківський цвинтар

Детальніше про місце
Опис

Територія Личаківського цвинтаря – цвинтар "Марсове поле"

Детальніше про місце
Опис

Територія Личаківського цвинтаря - Цвинтар "Орлят"

Детальніше про місце
Опис

Територія Личаківського цвинтаря – цвинтар "Марсове поле"

Детальніше про місце

Персоналії

Адольф Віттман – будівничий, у 1915–1917 рр. виконав проект плану Австрійського військового цвинтаря.
Вінцент Вітольд Еразм Равський (Wincenty Witold Erazm Rawski) – архітектор, виконав ситуаційний план Личаківського цвинтаря.
Кароль та Адольф Боднари – львівські міщани, власники парцель 6564/3 і 6564/4.
Тадеуш Рутовський (Tadeusz Rutowski) – президент м. Львова у 1914–1915 рр.
Юліан Луціан Дашкевич – у 1905 р. передав львівському магістрату ґрунти, на яких пізніше був закладений Австрійський військовий цвинтар.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 1/30/2144.
  2. ДАЛО 1/30/2162.
  3. ДАЛО 1/30/3660.
  4. ДАЛО 1/30/3767.
  5. ДАЛО 1/30/4463.
  6. ДАЛО 1/50/168:10, 20.
  7. ДАЛО 1/50/2764.
  8. ДАЛО 2/4/1271.
  9. ДАЛО, Книга 83-го поля Личаківського цвинтаря. 1939 р.
  10. ДАЛО: Цвинтарні книги за 1945 р., 1946 р., 1947 р., 1948 р., 1949 р., 1950 р.
  11. A. Medyński, Przewodnik po cmentarzu Łyczakowskim (Lwów, 1937).
  12. M. Baczyńska, Przewodnik po cmentarzach lwowskich Łyczakowskim i Janowskim (Lwów, 1937).
  13. І. Німчук, Цвинтарі у Львові, Краківські вісті, 1943, Ч. 130.
  14. І. Німчук, Цвинтарі у Львові, Краківські вісті, 1943, Ч. 216.
  15. Львов’янин, Воєнні цвинтарі у Львові, Краківські вісті, 1941, Ч. 216.
  16. М. Угрин-Безгрішний, Українські січові стрільці. Калєндар Червоної Калини” на 1924 р. (Львів, 1923).
  17. О. Кузьма, Листопадові дні (Львів, 1931).
  18. Спис стрільців УГА, похованих на Личаківському кладовищі, Громадський вісник, 1922, Ч. 106.
  19. Спис стрільців УГА, похованих на Личаківському кладовищі, Земля і воля, 1922, №№ 14, 15, 19.
  20. Товариство Охорони Воєнних Могил. Установчі збори, Діло, 1927, Ч. 96.
  21. Ще одна тюрма у Львові, Українські Щоденні Вісті, 1941, Ч. 6.
  22. Ще про українські гекатомби у Львові, Українські Щоденні Вісті, 1941, Ч. 5.
  23. М. Рудницька, Західна України під більшовиками (Нью-Йорк, 1958).
  24. Оборонці Львова. Стрільці і старшини Української Галицької Армії, які полягли у боях за волю і незалежність України у Львові, Поклик сумління. Спеціальний випуск (Львів: Меморіял, 1993).
Автор опису – Христина Харчук
Редактор – Ольга Заречнюк
Літературний редактор – Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення