Вул. Сянська, 16 – Передміська синагога (не існує)

10 липня 1624 року — Зиґмунт III надав дозвіл на спорудження синагоги на Краківському передмісті.
1632 рік — зведення основної брили з чоловічим молитовним залом.
1635 рік — прибудова південних жіночих галерей езрат нашим згідно з дозволом короля Владислава IV. 
Кін. XVII – поч. XVIII ст. — зведення жіночої галереї над пулишем: у західній стіні молитовного залу для з’єднання з емпорою розрубали три великі трицентрові прорізи, а з облаштуванням другого ярусу жіночих галерей замість видовжених вікон на їх осях встановили круглі.
Середина XVIII ст. — покриття синагоги високим бароковим дахом зі заломом.
1864–1865 роки — замурування входу і віконця до молитовного залу з південної жіночої галереї (арх. Ю. Енґель).
1871 рік — реконструкція синагоги за проектом архітектора М. Ґерля: надбудовано ярус з круглими вікнами та влаштовано низький дах.
1912 рік — заміна дерев’яних перекриттів західних жіночих галерей на бетонові.
1914 рік — реконструкція присінків бічних галерей (арх. В. Підгородецький та Г. Сальвер), реставрація балок, влаштування електричного освітлення в жіночій частині (інж. О. Піотровський), встановлення 16 вікон та ін. 
1919 рік — упорядкування фасадів. Без дозволу були замінені автентичні склепіння в партерових жіночих галереях. Малярські роботи виконувала фірма "Bracia Fleck". 
1920 рік — закінчення під керівництвом Райса заміни дерев’яної стелі пулишу на залізобетонну та перестелення підлоги. За його проектом влаштували головний вхід на чільному фасаді. Стіни синагоги вкрили розписами за проектом братів Флєків. 
Осінь 1941 року — знищення синагоги нацистами шляхом підривання.
Кінець 1940-х років — розбирання руїн синагоги.

Давні синагоги Краківського передмістя були дерев’яними. Через часті пожежі їхній вік був недовгим. Розташовувалися вони дуже близько до міських мурів, неподалік від Краківської брами, посеред досить щільної забудови юдейської дільниці. Одну з дерев’яних синагог зафіксував на малюнку мандрівник-хроніст Мартин Ґруневеґ (Martіn Gruneweg), долучивши його до свого опису Львова. Ґруневеґ, який перебував у Львові від 1582 до 1601 року, в щоденнику з кінця XVI ст. відзначив: "за моїх часів збудовано нову синагогу на місці старої. Будуючи її, зробили високо піднятий дах. ... За це мусили заплатити штраф, а дах знизити наполовину, і тепер він неначе надламаний". (Ґруневеґ, 1980).

Ця синагога зображена на найдавнішому рисунку Львова Аврелія Пассароті (Aurelio Passaroti) 1607–1608 років, а також на гравюрі Франциска Гоґенберґа (Francysk Hogenberg), виконаній на основі рисунку Пассароті й опублікованій 1618 року (Костюк, 1989).

Перед синагогою була площа з юдейськими ятками, на якій відбувалися торги. 1619 року учні єзуїтської школи погромили передміську дільницю, знищивши майже дощенту синагогу. Її відбудували, проте вже 1623 року вона згоріла в у великій пожежі разом з забудовою Краківського передмістя. Після цієї пожежі райці заборонили зводити будівлі на відстані, меншій ніж 400 ліктів до міських укріплень. Контракт, що його надав Зиґмунт III 10 липня 1624 року, передбачав для передміських юдеїв низку дозволів: забудувати нову вулицю (тобто дільницю) — від Полтви на схід до монастиря сестер Бенедиктинок; спорудити синагогу на іншому місці — в низині Познанського двору, що простягався від старої синагоги на північ аж до площі Святого Теодора; придбати біля муру ділянки для зведення власних будинків. Від 1462 року двір був у власності однієї юдейської родини, зокрема, на початку XVII ст. ним володів дідич і посесор (власник нерухомості) Абрам Мошкович (Abraham Moszkowycz) (Balaban, 1990, 21; Balaban,1906, 214).

Для спорудження нової синагоги потрібен був дозвіл від католицької влади. Видаючи його, тодішній львівський архієпископ Анджей Прухніцький (Andrzej Pruchnicki) застерігав, "...щоби невірні юдеї не мурували показної і коштовної синагоги, а масштабну і середньої міри". В дозволі, зокрема, відзначалося, що "...склепіння повинне бути скромне, на три частини пущене, італійським способом" (Balaban, 1990, 21; Balaban, 1924).

Мурована синагога постала 1632 року. Первісно вона складалася лише з великого квадратового молитовного залу (20,10 х 19,28 х 11 м), що свідчило про численну громаду. 1635 року король Владислав IV дав згоду на мурування приміщень для жіночої молитовні (езрат нашим) (Kapral, 2001).

Після їх добудови розміри синагоги склали ~ 24 х 35 м. Вона мала вигляд великої кубічної споруди, що домінувала посеред щільно забудованої юдейської дільниці, і мала високий пірамідальний дах зі заломом. Жіночі галереї вкривав складчастий дах. Щоб синагога не вивищувалася серед житлових будинків, як того вимагало тогочасне законодавство чи релігійний припис, високий молитовний зал був заглиблений на дев’ять сходинок. Згідно з тодішніми вимогами, синагога мала б у разі нападу слугувати оборонною спорудою. І хоча це не зафіксовано в документах, проте відомо, що Передміська синагога витримала не одну облогу, зокрема в другій половині XVII ст. Позаяк для успішного утримання облоги необхідно було вести верхній вогонь, первісно стіни синагоги, напевно, мали оборонний аттик з бійницями, за яким ховався характерний для давніх мурованих синагог складчастий (шедовий) дах. У тодішньому Львові ренесансні аттики прикрашали патриціанські ринкові кам’яниці, ратушу, а також деякі сакральні споруди, зокрема вежу Бенедиктинського монастиря (1627) і синагогу Нахмановича (1582). Ренесансний аттик синагоги, ймовірно, був знищений під час погромів юдейської дільниці. Приблизно в середині XVIII ст. синагогу вкрили високим бароковим дахом зі заломом, як це видно на гравюрі Пернера 1772 року.

Ім’я автора Передміської синагоги, на жаль, не віднайдено. За гіпотезою С. Кравцова, це міг бути цеховий майстер Якуб Медляна (Jakub Medliana, Джакомо Мадлена), який походив зі швейцарського кантону Ґризоні. Однак довершити синагогу він не міг , бо 1630 року помер. Споруду ж було викінчено лише 1632 року. До її зведення, ймовірно, були причетні Амброзій Прихильний (Ambroży Przychylny), головний помічник Павла Щасливого (Paweł Szczęśliwy) під час зведення синагоги "Золота Роза", та його постійний напарник Адам Покора (Adam Pokora / de Larto). Прихильний разом з Адамом Покорою мали зав’язані контакти з львівськими юдеями, зокрема будували кам'яницю заможному міщанину Соломону Фрідману (Solomon Friedmann) на вулиці Староєврейській, 34. Амброзій Прихильний (†1641) до Львова прибув наприкінці XVI ст. з міста Енґарен в Ґризонському кантоні Швейцарії, а 1591 року був зарахований майстром до львівського мулярського цеху; декілька разів його обирали молодшим цехмістром, а в 1613 і 1630 роках — старшим. Після смерті Павла Римлянина (Paolo Rоmanо), знаменитого львівського будівничого, Прихильний одружився з його вдовою, донькою Войцеха Капіноса (Wojciech Kapinos), разом з яким викінчував Успенську церкву.

Величезні розміри Передміської синагоги спричинилися до нового конструктивного вирішення: чотири колони несли систему перекриття з дев’яти рівних склепінь. Важливим чинником були також нові канони, що їх встановив краківський рабин Моше Іссерлес (Mosche Isserles,1530–1572), згідно з якими біма повинна розташовуватися посередині молитовного залу. Львівська Передміська синагога стала прообразом численних юдейських святинь, збудованих за дев’ятипільною планувально-просторовою схемою. Європейські вчені, зокрема Ґеорґій Лукомський, назвали дев'ятипільні синагоги "львівським типом". Його виникнення власне у Львові, очевидно, відбулося не без впливу тогочасного місцевого будівництва, серед найвідоміших споруд якого — чотиристовпові храми візантійського типу: давня церква Св. Юра (1363) та вірменська церква (1363), зведені будівничим Дорком (Dork), а також Руська (Успенська) церква (1629), яку будували Павло Римлянин та Амброзій Прихильний.

Похмурий вигляд нерозчленованих фасадів Передміської синагоги був подібний до тогочасних львівських костелів, зокрема до костелу Св. Лазаря, який будував Прихильний, чи архітектурного комплексу сестер Бенедиктинок. Аттик над профільованим ґзимсом міг бути близьким до аттиків львівських патриціанських кам’яниць (наприклад Лоренцовичівської-Анчевської), ратуші чи замку в Старому Селі, спорудженого під керівництвом Прихильного.

У давнину в присінку Передміської синагоги було встановлено куну — стовп ганьби, до якого прив’язували покараних судом членів громади.

З львівською синагогою Краківського передмістя пов’язані імена визначних діячів юдейської культури. Зокрема, у 1652–1667 роках її рабином був Давид Галеві Сеґаль (Dawid Ha-Lewi Segal) — один з найвідоміших коментаторів ритуального кодексу Йозефа Каро (Yozef Caro), автор відомої праці "Туре Загав".

Ще на середину XIX ст. Передміська синагога мала вигляд ренесансної споруди під бароковим дахом. Архівні матеріали доносять будівельну історію синагоги пізнішого часу. Впродовж існування вона її приміщення розширювали, приєднуючи різні прибудівки, які псували її зовнішній вигляд, а також спричиняли руйнування. Зокрема, надбудова другого ярусу над південною жіночою галереєю, стіна якої була посаджена просто на склепіння, викликала в ньому тріщини. У 1864–1865 роках за пропозицією будівничого Юзефа Енґеля (Józef Engel) замурували вхід та віконце до молитовного залу (ДАЛО 2/1/731:  4–5, 39).

Загальний стан та зовнішній вигляд синагоги вимагав оновлення. Керівники громади Хайм Бірнбаум (Chaim Birnbaum) і Шмельке Сокаль (Schmelke Sokal) 1870 року замовили проект на її реконструкцію в архітектора Міхаеля Ґерля (Michael Gerl). Після реконструкції за цим проектом 1871 року синагога стала класицистичною спорудою. Із Передміською синагогою, ніби окремі каплиці, сполучалися маленькі божниці, зокрема цехові — кравців та різників, братські молитовні, талмудичні школи та ін.

У 1926 році в ній розташовувалися синагоги різних товариств — "Хаютім Ґедолім", "Менакрем", "Меламдім", "Носей Катов", "Совхе Цедек". Усі місця в синагозі були закріплені за власниками, їх продавали або успадковували, свідченням чого є судовий процес за місце.

Ще перед Першою світовою війною, 1912 року, Велику Передміську синагогу почали реконструювати за проектами двох архітекторів — Володимира Підгородецького (Włodzimierz Pоdhorodecki) та Генрика Сальвера (Henryk Salver). За проектом Підгородецького розпочали заміну дерев’яних перекриттів західних жіночих галерей на бетонові. Однак, роботи переривалися через воєнні дії. 1914 року були реконструйовані присінки бічних галерей, пошкоджені під час війни. Було відреставровано балки, проведено електричне освітлення в жіночій частині (інж. Оскар Піотровський, Oskar Piotrowski), влаштовано 16 вікон та ін. Під час війни частково згоріли крокви над кружґанками (ДАЛО 2/1/731: 12; ЦДІАЛ 701/3/217).

Синагога зазнала руйнувань під час Листопадового погрому 1918 року, вчиненого польським люмпеном. Тоді частково постраждав її внутрішній вистрій. На спогад про ці події над спеціально залишеною спаленою капітеллю колони було встановлено таблицю з написом: "У пам'ять про пожежу, яка виникла в днях погрому 19 кіслева 5579".

Повоєнні реконструкційні роботи велися за проектом Леопольда Райса (Leopold Reiss), затвердженим Ґроном консерваторським. 1919 року закінчували тинькування фасадів, розпочате ще в 1914. Без дозволу були замінені характерні склепіння в партерових жіночих галереях. Малярські роботи виконувала фірма "Bracia Fleck". 1920 року під керівництвом Райса було докінчено заміну дерев'яної стелі пулишу на залізобетонну та перестелено підлоги. За його планом влаштували головний вхід на чільному фасаді. Згідно з проектом Ґерля (Gerl), західний фасад мав входи на крайніх осях семиосьової його головної частини. Райс запропонував влаштувати центральний вхід з трьома дверима. З внутрішнього боку цей вхід мав презентабельний вигляд зі сходами, що вели до заглибленого пулишу. У міждверних простінках на п’єдесталах помістили дві кропильниці. Консерваторське Ґроно мало кілька зауважень до проекту Райса: скромні поруччя повинні бути при стіні, а не окремо на балясинах; місце при кропильниці має бути вимощене кам’яними, а не шамотовими плитами; з огляду на те, що це пам'ятка, будь-які зміни треба погоджувати в магістраті, а особливо відбудову двох бічних присінків для жінок; давній мистецький балдахін треба укріпити і відчистити. Всі сходинки повинні бути з теребовлянського або тернопільського каменю. Роботи виконували: Андрій Яворський (Andrzey Jaworski) — майстер каменярський, який виготовив сходи на замовлення Райса; Шраґе Л. Е. (Schrage) — виконав столярку; Бєліцький Н. (Belicki) і Баутмусерайх (Bautmusereich) — слюсарські роботи й металеві вироби. Керівниками громади Великої передміської синагоги у 1919–1926 роках були: Хаїм Вольф Таубе (Chaim Wolf Taube), Давид Райхер (Dawid Reicher), Герш Карл (Hersch Karl), Айзіґ Раппапорт (Eizig Rappaport), Мойзес Горовіц (Moises Horowic), Мойзес Зіц (Moises Zic), Хайм Ізраель Фрідман (Chaim Israel Friedmann) (ДАЛО 2/1/731: 2–3, 33, 35–38; ЦДІАУЛ 701/3/553).

Стіни синагоги були вкриті характерними розписами за проектом 1918 року братів Ерiка і Мавриція Флєків (Eryk i Maurycy Fleck). Передміська синагога була багатою святинею, про що свідчить її інвентар, складений 1920 року. Серед синагогальних предметів вирізнялися: дуже велика срібна і позолочена корона Тори, 1 велика і 2 малі корони, багато срібного начиння — таці, пушки, пугарі (один від 1662 року), 6 канделябрів, ліхтарі, 12 капоретів, 37 Тор, з яких 21 не використовували, 1 ріг шофер, 2 сувої Меґіли, свічники (ЦДІАЛ 701/3/1101 б).

Велику передміську синагогу підірвали нацисти восени 1941 року, а її рештки було розібрано під час радянської окупації Львова наприкінці 1940-х років. Сьогодні на її місці стоять ятки ринку "Добробут". Рештки синагоги вкриває шар ґрунту, підвищений над рівнем денної поверхні. Ймовірно, в процесі археологічних розкопок вдалося б відкрити фундаменти і віднайти фрагменти споруди.