Вул. Підвальна, 5 — музей зброї "Арсенал"

Наприкінці XIV ст. було зведено Високий мур, вежі Шевську, Токарів та Поворозників. Перший арсенал згадується на цьому місці вже в 1430 р.; другий, збудований у 1555–1556 рр. під керівництвом майстра Івана Лиса, знищила пожежа 1571 р.; третій, який зберігся донині, реконструйовано в 1574–1575 рр. за участю будівничих Павла і Себастьяна. Із плином часу будівля арсеналу зазнала численних змін, реконструкцій, перебудов тощо, і цю еволюцію узагальнено та зведено до семи основних етапів, кожен з яких представлено у графічних реконструкціях (Казанцева, Предко, Присяжний, 1998).

I етап. Кінець XIV ст. Збудовано Шевську вежу, Високий мур та вежу Токарів і Поворозників на половину висоти. Оскільки з вежі Шевської, як кутової, контроль мав здійснюватися у двох напрямах оборони, то її було першочергово зведено на повну висоту, вежу Токарів було законсервовано на рівні Високого муру.

Високий мур завтовшки 1,95 м викладено правильними рядами в техніці "opus mixtum", де кожен ряд великих каменів чергується з рядом дрібних. На рівні 5-и м Високого муру по шві спостерігається консерваційна обмазка, що означає тимчасову зупинку будівництва. До цього рівня кам’яне мурування Високого муру перев’язане з кутовою Шевською вежею, вище вежу зведено вже з цегли 8,2 (7,5) х 13 х 27 у характерному готичному муруванні з підрізкою швів. На рівні шва з консерваційною обмазкою закладена на майбутнє п’ята стрілчастої арки. Ця арка мала слугувати опорою для оборонної галереї в місці повороту Шевської вежі до перпендикулярного прясла Високого муру. Факт закладення п’яти майбутньої арки свідчить про існування заздалегідь підготованого плану майбутньої будівлі.

II етап. У 1418 р. розпочинається будівництво Низького муру з бастеями, що були призначені для артилерії. З внутрішнього боку до Низького муру прилягала галерея-парапет. Відсутність кронштейнів перед парапетом дає підстави для сумніву щодо наявності стрільниць у цьому періоді. Існування парапету зі самого початку підтверджують кілька нижніх рядів готичного цегляного мурування. Можливо, оборона муру забезпечувалася лише фланкуючим обстрілом з бастей. Низький мур зводили з ламаного каменю на вапняному розчині з невеликою домішкою товченої цегли. Частина бастей Низького муру мала парапети з зубцями, мурованими із цегли, а частина — з каменю. Перед Низьким муром був влаштований рів, рівень води в якому підтримувався системою гаток і шлюзів.

 Від 1430 р. згадується збудований під захистом Низького муру Міський арсенал. Тоді він функціонував як невелика зброярня. Залишки стіни цього першого Міського арсеналу навпроти Шевської вежі включені до пізнішої будівлі (див. зондаж). Уцілілий фрагмент демонструє характерне для готики цегляне мурування із чергуванням довжиків та перепалених поперечиків.

Вежа Токарів і Поворозників виводиться на всю висоту разом із Високим муром, увінчаним машикулями й зубцями. Про одночасне їх спорудження свідчить наявність перев’язки в муруванні. На другому поверсі вежі Токарів і Поворозників зі сторони міста був влаштований вихід на оборонну галерею, а також ізольовані від верхніх поверхів зовнішні гвинтові сходи на перший поверх.

У примиканні Високого муру до Шевської вежі існує кількасантиметровий розрив, у якому законсервовано первісну обмазку вежі, забарвлену в масі у темно-червоний колір (саме це є причиною, чому в процесі реставрації арсеналу в 1978–1980 рр. його пофарбовано у червоний колір). Ряд машикулів Високого муру не оперізує Шевської вежї, а закінчується перед нею. Останній машикуль Високого муру врубаний у вежу під кутом. Можливо, захист Шевської вежі удосконалювався рядом машикулів, влаштованим на вищому рівні.

III етап. Із впровадженням і розвитком вогнепальної зброї старий арсенал виявився замалим для великих запасів амуніції та пороху. У 1554 р. старий Міський арсенал розбирають, і камінь з нього йде на будівництво Порохової вежі. У 1555–66 рр. між Шевською і Поворозницькою вежами будують новий арсенал, посвячений на честь Св. Михаїла. Позаяк будівництво велося коштом міста, то будівля отримала назву Міський арсенал, на відміну від королівського, який будувався на кошти короля. Ця споруда в місці прибудови до вежі Токарів і Поворозників законсервувала біля 15 шарів набілів та обмазок. На Високому мурі залишилась можливість обстрілу нападників понад дахом, хоча машикулі втратили своє оборонне значення. Володимир Вуйцик називає будівничим арсеналу Івана Лиса.

IV етап. Пожежа 1571 р. знищила тільки-но збудований арсенал. У 1574–1575 рр. його відбудовано за участю львівських будівничих Павла (Павло Щасливий?), Гануша, Себастяна (Себастян Мочиґемба?). у записах міської каси на будівельні роботи при Міському арсеналі зазначено про видатки на залізо для воріт, теслям на закінчення даху і за деревину на "dwoje piętra spichlirzowe". З уваги на останнє можна зробити висновок, що цей арсенал вже від самого початку був триярусним.

Високий мур втратив оборонне значення в цей період. Арсенал разом із вежею Токарів і Поворозників з півночі та вежею Шевською з півдня, а також із бастеєю створював потужний вузол оборони міста. У мирний час в Арсеналі зберігали і лагодили зброю. Від 1582 р. при Арсеналі (з боку вул. Братів Рогатинців) діяла людвисарня для відливання гармат, споруджена львівським будівничим Себастяном Мочиґембою. Відоме ім’я одного з людвисарів того часу — Данила, який разом із помічниками відливав гармати, кулі, різноманітне знаряддя для оборони міста й на продаж [Вуйцик, Липка, 1987, 46].

У 1616 р. згорів дах Арсеналу, а в 1618 р. будівлю було відремонтовано. Рів між Високим і Низьким мурами засипали, на Низькому мурі вибудували новий парапет вже зі стрільницями. На бастеї було споруджено дерев’яне підсябиття ("cieslom dwom, co podsiebitke przed cekhauzem robili…"). Простір між арсеналом і Низьким муром перекрили й почали використовувати як склад зброї. Для вентиляції нижнього ярусу арсеналу в стінах Високого муру вирубали ніші й віконця ("za kucie kamer na schpiklerzu"). На східному фасаді було споруджено "вінду" — ліфт-підйомник для завантаження тягарів ("сztery dęby na windę").

З актових книг Львівського маґістрату відомо, що Арсенал був оздоблений живописними та скульптурними зображеннями і ззовні, і всередині (Вуйцик, 2005). Над головним входом до Арсеналу були розміщені латинські написи, характерні для епохи Ренесансу, наприклад: "Щасливе місто, яке в часи спокою дбає про майбутню безпеку". Арсенал набув виразного поліхромного вирішення: стовпи інтер’єру розмалював "маляр Андрій" в ілюзорні фрескові квадри, на червоному фасаді над дверима сяяв золотом орел, позолочений тим самим Андрієм. На південній стіні були вмуровані пам’яткові таблиці з іменами видатних городян, у 1655 р. туди ж встановлюють бюсти фортифікаторів і військових Кшиштофа Гродзицького (Krzysztof Grodzicki) та Кшиштофа Арцішевського (Krzysztof Arciszewski).

У 1670 р. обвалилась Шевська вежа, пошкодивши будівлю Арсеналу.

V етап. Пожежа і сильний вибух у 1703 р. утворили великі проломи у Високому мурі й у вежі Токарів і Поворозників. Руйнування Арсеналу довершили шведи. Обвалилося склепіння першого поверху, значною мірою знищено третій поверх.

Після переходу Львова під владу Австрії рови засипають, розбирають кам’яні укріплення. У 1795 р. Арсенал став неофіційною в’язницею: у 1768-1770 рр. тут перебували ув’язнені гайдамаки — учасники Коліївщини. Тому й інколи його називають «Гайдамацькою тюрмою» (Крип’якевич, 1991, 52). У 1777 р. австрійська влада вирішила перебудувати Арсенал на в’язницю, проте не знайшла для того коштів. У 1800 р. для в’язниці почали використовувати приміщення монастиря взутих кармелітів (вул. Князя Романа), а в Арсеналі влаштували військовий склад. У проломах Високого муру зробили вікна, пробили віконця також у східній стіні цокольного поверху. Замість дверей влаштували аркові брами; блоки маньєристичних трьох порталів використали для сходів у пробитому склепінні з цоколя на перший поверх. Дах покрили дахівкою. Шевську вежу розібрали, залишивши одну стіну, до якої примкнув Арсенал, на ній розмістили старанням будівничого Гаспарі картуші із гербами Львова, герби Собеських та Яблоновських, зняті з розібраних міських мурів з боку монастиря кармелітів. У 1869 р. герби було відреставровано.

VІ етап. Від 1850 р. в Арсеналі знову зберігали зброю, конфісковану в населення Львова та околиць після революційних подій 1848 р. Згодом він стає складом-шпихліром для зберігання збіжжя. У 1869 р. розібрали верхній ярус вежі Токарів і Поворозників. Дах понизили і зробили покрівлю з оцинкованої бляхи, стіни помалювали у жовтий колір. Дерев’яний міст на другий поверх замінили кам’яною апареллю з вбудованим ватерклозетом.

У листопаді 1918 р. в Арсеналі містилися склади Української харчової управи. Щодня селяни звозили туди провіант, давно не бачений у такій кількості "в голодуючім австрійськім Львові" (Крип‘якевич, 1991, 52). У радянські часи Арсенал використовували як склад товарів (до 1973 р.).

 У 1934 р. було проведено реставрацію арсеналу: розкрито цегляне готичне мурування вежі Токарів і Поворозників, кам’яні деталі обрамувань, замінено пошкоджене кам’яне мурування, розкрито південну браму.

У 1973 р. завдяки зусиллям тодішнього директора Львівського історичного музею Терентія Новака Арсенал не перейшов на баланс цього музею. Будівля Арсеналу була в занедбаному стані та потребувала ремонту (Бренер, Прокіп, 2012). За радянських часів згідно з договором № 227 від 15 березня 1973 р. реставрацію будівлі Міського арсеналу проводила Львівська міжобласна науково-реставраційна виробнича майстерня (Архів інституту "Укрзахідпроектреставрація", Л/15/11/1). Загальне керівництво процесом реставраційних робіт було доручено начальникові науково-дослідних реставраційних відділів Львівської міжобласної спеціальної науково-реставраційної майстерні (після реорганізацій — Інститут "Укрзахідпроектреставрація"), якому активно допомагали колеги — головний архітектор Іван Могитич, начальник науково-дослідного реставраційного відділу № 1 Кость Присяжний, старший архітектор Ганна Новаківська, старший науковий працівник Любарт Ліщинський, архітектори М. Верес, В. Федьків, Лідія Горницька, Роман Липка та ін. Ґрунтовні архівні та іконографічні дослідження Арсеналу здійснив історик Володимир Вуйцик [Архів інституту "Укрзахідпроектреставрація", Л/15/51, Л/15/10; Вуйцик, 2004, 104–109]. До реставраційних робіт були також залучені працівники Львівського державного історико-архітектурного заповідника (Бренер, Прокіп, 2012).

Реставрація 1973–1980 рр. частково розкрила первісний рівень. Підлогу в цокольному поверсі було понижено майже на метр. Відкрито і зреконструйовано оборонну галерею, машикулі та бланки оборонних мурів. Щоб була змога їх експонувати відвідувачам музею, реставратори вирізали частину перекриття, укріпивши його на прокатних балках. Збережено дерев’яні конструкції 1869 р., хоча повернено попередню висоту даху. За збереженими фрагментами частково вдалося відреставрувати Шевську вежу: відновлено втрачені обрамлення, ковані віконниці, первісну поліхромію.

Високий науковий рівень реставрації належно оцінили спеціалісти різних країн. Однак проект не було остаточно реалізовано: залишилися нереставрованими вежа Токарів і Поворозників та частини Високого муру.

У 1975 р. рішенням міської ради Львова приміщення Арсеналу передано Львівському історичному музеєві. Після завершення реставраційних робіт у Міжнародний день музеїв — 18 травня 1981 року — тут було урочисто відкрито експозиційний відділ Львівського історичного музею — Музей-Арсенал, який не має аналогів в Україні. Нині це єдиний державний Музей зброї в Україні, який ознайомлює з історією розвитку зброї від Х ст. до І половини ХХ ст.

На першому поверсі та у рові між арсеналом та Низьким муром від 15 листопада 2014 р. діє фуд-маркет та нічний клуб "Ринок зброї – Арсенал". Зараз проект перебуває на стадії створення нової ідеї.

На першому поверсі Шевської вежі працює крамниця сувенірів. У підвалі вежі Поворозників функціонує ресторан "Арсенал".