Вул. Стефаника, 02 – Львівська національна наукова бібліотека ім. Стефаника (колишній інститут Оссолінеум)

Будинок розташований поряд зі схилом гори "Шембека", відомої згодом як гори Вроновських. Ще в 1638 р. тут був жіночий монастир кармеліток взутих, засновником якого став Каспер Вельжинський (Welżyński), "ловець землі львівської". У той час будівля була дерев'яною. В 1671 р. розбудовою монастиря займався Олександр Януш Заславський (Zasławski), який походив із родини князів, власників м. Острог на Волині (Fischer, 1927).

У 1714–1716 рр. споруджено новий, мурований, будинок монастиря за проектом невідомого архітектора. Після пожежі 1735 р., реконструкцією його у 1743–1759 рр. керував Бернард Меретин, творець церкви св. Юра. У той час зокрема змінено форму купола костелу св. Аґнеси на овальну, декоровано фасади монастиря у стилі рококо (Архітектура Львова, 2009, 133–134).

Після встановлення Австрійської влади в Галичині та реформ імператора Йосифа ІІ у 1782 р., які стосувалися у тому числі сфери релігії, багато монастирів було ліквідовано, а їх будинки передано для адміністраційних чи громадських потреб. У монастирі кармеліток взутих розмістилася спершу римо-католицька семінарія, а згодом — склад і військова пекарня. Проте після двох пожеж — 1804 і 1812 рр. — будинок був покинутий через аварійний стан (Fischer, 1927).

У 1817 р. граф Юзеф Максиміліан Оссолінський придбав будинок на публічному аукціоні з метою влаштувати тут заклад із бібліотекою та музеєм, у якому б розмістилися колекції із родового замку Оссолінських, а також копії книжок з бібліотеки Тадеуша Чацького, частина збірок книг князя М. Ієроніма Юшинського (Juszyński), графа Евариста Куропатницького (Fischer, 1927). Оссолінський замовив проект реконструкції знищеного будинку монастиря у знаменитого віденського архітектора Петера Нобіле. Проект, що його запропонував Нобіле у 1817–1819 рр., був надто коштовним, відтак реалізували його не у повному масштабі та із численними змінами. Будівництвом керував спершу військовий інженер Юзеф Бем (JózefBem) — у 1827–1830 рр., потім міський будівничий Львова, архітектор Йоганн Зальцманн (Salzmann) з допомогою Фридерика Баумана (Baumann) — у 1830–1840 рр., а також архітектор Вільгельм Шмідт (Schmidt) — у 1840–1850 рр. (Архітектура Львова, 2009, 189). Заклад отримав назву Національний інститут ім. Оссолінських (ZakładNarodowyim. Ossolińskich).

У процесі реконструкції територію довкола монастиря було розчищено від дерев'яних і мурованих будиночків, окремі з яких були господарського призначення. Частину корпусу монастиря було збережено, розбудовано його бічне крило та добудовано симетричне крило з південного сходу. В такий спосіб перед головним входом утворився широкий курдонер. На головному фасаді влаштовано ризаліт із вхідним портиком-аркадою. Курдонер замкнуто огорожею з двома брамами. У колишньому костелі св. Аґнеси влаштовано книгосховище, до його фасаду з боку вул. Коперника додано чотириколонний портик.

У 1845 р. купол книгосховища в інтер'єрі та хрестові склепіння розписав художник Антоніо Бенедетті (Antonio Benedetti). У розписах було використано військову символіку, лаврові вінки, гірлянди, герби (Архітектура Львова, 2009, 190).

Протягом ХІХ ст. Оссолінеум був важливим осередком польської культури у Львові. Крім музею та бібліотеки з читальнею, в будинку функціонувала друкарня. У 1944 р. частину збірок інституту було перевезено до Вроцлава.

Бібліотека ім. В. Стефаника створена на базі Оссолінеуму в 1940 р., до сьогодні головний корпус локалізується на вул. Стефаника, 2.

У 1971 р. у центрі курдонеру перед головним входом встановлено пам'ятник Василю Стефаникові. Автор скульптори — Володимир Сколоздра, архітектор — Мирон Вендзилович (Архітектура Львова, 2009, 633). У 1987 р. на торці південно-східного крила розміщено меморіальну таблицю засновникам "Руської Трійці" — Маркіянові Шашкевичу, Якову Головацькому та Іванові Вагилевичу.

У липні 2015 р. на фасаді будинку розміщено меморіальну дошку про перебування тут Оссолінеуму. Аналогічну було розміщено тут у 1928 р., однак радянська влада в 1940 р. її зняла.