Вул. Словацького, 14 – житловий будинок

ID: 2426
Колишня кам’яниця Вайсберґів (1911–1912) авторства проектного бюро буд. Міхала Уляма. Велика чиншова кам’яниця презентує модернізовану версію архітектури неокласицизму, що розвинулася напередодні Першої світової війни. Споруджена на ділянці колишньої міської лазні – т.зв. "лазничок Діани". Зараз використовується як житловий багатоквартирний будинок із торговими приміщеннями на 1-му поверсі.

Історія

У липні 1910 р. до львівського магістрату надійшла заява від пп. Бенно та Єтті Вайсберґів (Weissberg), співвласників ділянки під конскр.№731 2/4, прилеглої до вул. Словацького, поруч із Єзуїтським садом (суч. Парком ім. І. Франка) (ДАЛО 2/2/4294:40). Подружжя Вайсберґів зверталося до міської влади з проханням надати дозвіл на демонтаж старої будівлі, що стояла тут, маючи намір побудувати на її місці велику чиншову кам’яницю.

Попередню архітектурну історію згаданої ділянки можна відтворити за архівними документами принаймні з сер. ХІХ ст. Наприкінці 1860-х рр. її територія була відокремлена від великої "реальності" №102 2/4, яка була власністю графської родини Фредро (Fredro). Виокремлений ґрунт – разом із "дворком, або домом партеровим" – 1869 р. набув у власність п. Август Шмонєвський (Szmoniewski). Новоутворений об’єкт нерухомості отримав власний номер – 731 2/4 (ДАЛО 2/2/4294:3, 5). Згодом спадкоємці Шмонєвського намагалися перебудувати "дворек" на майстерню, а 1879 р. продали усю парцелю разом із забудовою п. Софії з Вендриховських Шидловській (z Wędrychowskich Szydłowska).

На щойно купленій ділянці Шидловська започаткувала амбітний проект будівництва сучасної міської лазні, воду для якої мало постачати джерело з Єзуїтського саду – на його території колись були влаштовані популярні "лазнички Діани". Як наслідок, двоповерховий будинок із басейнами, індивідуальними купелями та комплексом новітнього технічного обладнання, споруджений у 1879–1880 рр. за проектом арх. Юзефа Каетана Яновського (Janowski) (ДАЛО 2/2/4294:100-103, 109-110), отримав ту ж назву – "лазнички Діани". Згадки про ці лазнички зустрічаємо у кількох старих путівниках (Orłowicz, 1925, 163).

Однак 1910 р. будинок із лазничками, проектований Яновським, був, своєю чергою, розібраний, щоб звільнити місце для чотириповерхової кам’яниці Вайсберґів. Відповідний проект підготувало архітектурне бюро відомої львівської будівельної фірми Міхала Уляма (Ulam) (Budowle, 1914, 91-92). Плани, підписані Улямом, були затверджені 3 березня 1911 року. Будівництво завершилося через рік, 23 березня 1912 року (ДАЛО 2/2/4294:65, 86-89, 91, 93, 94). Того ж 1912 р. фірма Уляма інсталювала допоміжні спіральні сходи у подвір’ї (ДАЛО 2/2/4294:69, 92). На поч. ХХ ст. проведено корекцію будинкових номерів за "орієнтаційною лінією" вул. Словацького, і кам’яницю Вайсберґів було означено як будинок №14.

Упродовж міжвоєнного періоду кам’яниця належала одній з українських фінансових інституцій – Земельному іпотечному банку ("Земельний Банк Гіпотечний, спілка акційна у Львові") (ДАЛО 2/2/4294:72, 81). Приміщення партеру орендувала фірма Леона Рубінфельда (Rubinfeld) – "торгівля південними фруктами та делікатесами", – яка у серпні 1939 р. мала намір наново облаштувати тут крамницю і ресторан, затвердивши відповідний архітектурний проект (ДАЛО 2/2/4294:77, 90).

Зараз колишня кам’яниця Вайсберґів використовується як багатоквартирний житловий дім. Частину площ нижнього поверху орендують крамниці. Деякі приміщення 1-го і 2-го поверхів займають курси підвищення кваліфікації, організовані Навчально-методичним центром цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Львівської області.

Архітектура

Чотириповерховий будинок займає прямокутну ділянку у щільній периметральній забудові західної сторони кварталу, охопленого вул. Словацького, Січових Стрільців, Костюшка та Дорошенка. Його брандмауери межують із торцями домів на вул. Словацького, 16 та вул. Дорошенка, 36, вузький замкнений двір – з видовженою офіциною (флігелем) будинку №34 на вул. Дорошенка.

Кам’яниця має симетричний фасад, виставлений за регуляційною лінією вулиці. На фасаді виступають два призматичні еркери, простір між якими заповнюють довгі балкони, розташовані трьома ярусами. Невисокі карнизи, прокладені над 1-м і 3-м поверхами, посилюють горизонтальні акценти композиції, що має статичний, врівноважений характер. Долішню частину фасадної стіни, відокремлену карнизом, оформлено прямокутними панелями русту, вищі поверхи – смужками легкого лінійного рустування. Масивний верхній карниз доповнено рядом дентикулів, вище – встановлено високу балюстраду. Над еркерами надбудовано 2 причілки з овальними горищними віконцями.

Орнаментальні оздоби використовуються доволі стримано. Прямокутні вікна (трисекційні на виступах еркерів, чотири віконні осі по центру між еркерами і по дві на краях фасаду) не мають декоративних обрамувань. Великі вікна-вітрини нижнього ярусу – з заокругленими завершеннями. Між віконними прорізами у рельєфних панелях фігурують геометризовані класицистичні мотиви ромбів та овалів. У рисунку металевих оздоб (балконні огорожі, вхідна брама, сходові решітки) також домінують форми з відтінком класицизму.

Основу корпусу кам’яниці становить фронтальний блок, що виходить фасадом на вул. Словацького. Його внутрішній план базується на двотрактовій системі розташування приміщень. З півночі прилаштована коротка дворова офіцина. Простора сходова клітка у тильному тракті, прямокутна в плані, сполучена через широкі сіни з вхідним порталом.

Згідно з первісним проектом, на 2–4-му поверхах передбачалося облаштувати по 2 помешкання (13 кімнат на поверх). Пізніше ці великі квартири перепланували. Приміщення партеру проектувалися з розрахунку на функціонування однієї великої та п’яти менших крамниць, та чотирьох складів (ДАЛО 2/2/4294:61).

Колишня кам’яниця Вайсберґів презентує львівську модернізовану версію архітектури неокласицизму, яка розвинулася напередодні Першої світової війни.

Персоналії

Август Шмонєвський (August Szmoniewski) – власник ділянки конскр.№731 2/4 з "дворком, або домом партеровим" на ній з 1869 р.
Бенно Вайсберґ (Benno Weissberg) – співвласник ділянки конскр.№731 2/4, на якій побудували чиншову кам’яницю.
Єтті Вайсберґ (Jetti Weissberg) – співвласниця ділянки конскр.№731 2/4, на якій побудували чиншову кам’яницю.
Леон Рубінфельд (Leon Rubinfeld) – власник фірми "торгівля південними фруктами та делікатесами", яка орендувала приміщення на партері кам’яниці Вайсберґів.
Міхал Улям (Michał Ulam) – архітектор, власник львівської будівельної фірми, архітектурне бюро якої розробило проект чотириповерхової кам’яниці Вайсберґів на вул. Словацького, 14.
Софія з Вендриховських Шидловська (Zofią z Wędrychowskich Szydłowska) – купила у 1879 р. у спадкоємців Шмонєвського парцелю із забудовою, а на ній побудувала сучасну міську лазню.
Фредро (Fredro) – графська родина, власники "реальності" №102 2/4, з якої у 1860-х рр. була відокремлена ділянка №731 2/4.
Юзеф Каєтан Яновський (Józef Kajetan Janowski) – архітектор, автор проекту будинку міської лазні з басейнами, індивідуальними купелями та комплексом новітнього технічного обладнання, збудованого у 1879–1880 рр.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/4294.
  2. Budowle wykonane w dziesięcioleciu 1903–1913 przez firmę: Michał Ulam architect-budowniczy Lwów (Lwów, b.d. [1914]).
  3. Orłowicz M., Ilustrowany przewodnik po Lwowie: Ze 102 ilustracjami i planem miasta. Wydanie drugie rozszerzone (Lwów – Warszawa: Książnica-Atlas, 1925).
Автор опису – Ігор Жук
Літературний редактор – Юлія Павлишин