...

Вул. Князя Романа, 06 – будинок Львівського радіо

ID: 2369

П'ятиповерховий будинок розташований серед рядової забудови на вул. Князя Романа. Споруджений як чиншова кам'яниця купців Людвіка Штадтмюллера і Кароля Чуджака у 1912–1913 рр. за проектом архітектора Адольфа Піллера.  Це приклад архітектури раннього модернізму. У його стильовому  вирішенні поєднані мотиви юґендстилю, неоготики, сецесії. Пам'ятка архітектури (Ох. №  1199-М). Сьогодні тут розміщені Львівське державне обласне радіо та Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр.

Історія

Квартал між сучасними вул. Князя Романа, вул. Нижанківського і пл. Галицькою з'явився після розбору міських фортифікацій у ІІ пол. XVIII ст. У 1766 р. тут вже розміщувалися окремі дерев'яні будинки (карта 1766 р.).  У 1777 р. на місці будинку № 6 були розташовані  три будинки: № 387, 388, 389 (карта 1777 р.). До 1802 р. тут виникла парцеляція, що збереглася до 1939 р. На місці сучасного будинку були розташовані дерев'яний будинок № 443 та муровані № 444 і № 445 (карта 1802 р.)

Будинки на вищезгаданих парцелях неодноразово перебудовувалися протягом ХІХ ст. У 1912 році їх викупили заможні підприємці Людвік Штадтмюллер (Stadtmüller) і Кароль Чуджак (Czudżak). Останній відомий зокрема як власник пекарні "Меркурій". Вони розібрали старі кам'яниці з метою збудувати на цьому місці новий багатоповерховий  прибутковий будинок. Проект був розроблений у бюро архітектора Адольфа Піллера (Piller), про що свідчать печатки на проектних кресленнях (ДАЛО 2/1/992). Як зазначають літературні джерела, співавтором проекту був Роман Фьольпель (lpel) (Архітектура Львова, 2008, 492; також Lewicki, 2005, 35). Львівський магістрат затвердив  проект будинку 18 червня 1912 р. (ДАЛО 2/1/992: 51). Спочатку його спроектували повністю п'ятиповерховим, проте згідно з  чинними будівельними нормами і вимогами магістрату, частина будинку з боку вул. Нижанківського була в проекті на поверх понижена. Відповідні додаткові креслення, зокрема  тильного фасаду та поверхових планів, затверджені 14 вересня 1912 р. (ДАЛО 2/1/992: 56). План 5-го поверху — 17 квітня 1913 р. (ДАЛО 2/1/992: 58). Проте будинок звели повністю п'ятиповерховим і таким він є до сьогодні.

Будинок є прикладом раннього модернізму: споруджений із залізобетонного каркасу, підключений до усіх інженерних мереж, оснащений ліфтом, світловим ліхтарем над сходовою кліткою. Фасади мають лаконічний декор, що відповідає конструкції будинку. На фасаді у рівні 1–2 поверхів чітко виділяються профільовані залізобетонні несучі стовпи.

Будинок № 6 виділяється з оточуючої забудови монументальністю. Разом із сусіднім будинком № 4 він значно перевищує довколишню забудову, а також контрастує стриманим, лаконічним стилем. У фасадах застосовані стилізації середньовічної архітектури, закцентована вертикальність композиції. На чільному фасаді  виділяється вхідний портик із гранітними неороманськими колонами, прикрашений барельєфами з левами та кадуцеєм — атрибутом Меркурія, покровителя підприємництва; а також модерністськими фігурами лицарів-атлантів. Автором цих скульптур був Станіслав Пліхаль (Rzeźba Lwówska, 2007, 244).

Після завершення будівництва у 1913 р. новий будинок отримав адресу вул. Баторія, 6, але зберіг стару конскрипційну нумерацію (№№ 443 ¼, 444 ¼, 445 ¼). Спершу це був суто чиншовий будинок. На першому поверсі розташовувалися торгові приміщення, на другому — ресторан, вище — помешкання. У 1920-х рр. тут розмістився Банк Польської землі. У 1929 р. — Львівське радіо, його офіси. Водночас на території Стрийського парку, на розі вул. Франка і вул. Козельницької,  була споруджена трансляційна станція радіо, де поряд із будівлею у стилі функціоналізму розмістилися дві вежі. Цей комплекс до сьогодні не збережений.

Нині у будинку на вул. Князя Романа, 6 розміщені Львівське державне обласне радіо та Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр. Крім цього, тут розташована редакція часопису "Дзвін" (заснований у 1939 р. під назвою "Література і мистецтво", пізніше "Радянський Львів", "Жовтень").

Рішенням Львівського облвиконкому № 227 від 17 липня 1990 р. будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення (Ох. № 1199-М).

Пов'язані історії

Архітектура

Монументальний п'ятиповерховий будинок розташований у рядовій забудові кварталу між вул. Князя Романа, вул. Нижанківського та пл. Галицької. Є архітектурною домінантою початку вул. Князя Романа і пл. Галицької. Збудований із залізобетонного каркасу, з отинькованими цегляними огороджуючими стінами та перегородками. У декорі фасадів використаний граніт.

У плані будинок має форму трапеції, із чотирма малими внутрішніми подвір'ями-колодязями. У  центрі скомпонований блок із двох сходових кліток та ліфта, що освітлені за допомогою світлового ліхтаря. Блок оточений по периметру коридором, що сполучає з рештою приміщень. Згідно з первісним проектом, поряд із подвір'ями розміщувалися туалети, ванни, кухні та інші допоміжні приміщення. Великі просторі житлові кімнати розташовувалися винятково з боку вулиць для кращого природного освітлення.

Головний фасад із боку вул. Князя Романа — симетричний, з п'ятьма композиційними осями. Перші два поверхи з великими вікнами-вітринами відділені міжповерховим карнизом. Вхід, розташований на центральній осі, підкреслений портиком із гранітними неороманськими колонами. Над арками — барельєфна композиція з двома левами, а також кадуцеєм — символом успішного підприємництва. Портик підтримує балкон другого поверху. У рівні 3–5 поверхів композиція фасаду з підкреслено вертикальними лініями. На другій і четвертій осях розміщені два симетричні  гранчасті еркери. Решта вікон розділені профільованими лізенами. Еркери завершені неоготичними шпилями. Дах — двосхилий, з бляшаною покрівлею. Спереду — стрімкий, з нахилом близько 600. З іншого боку — пологіший, з нахилом близько 450.

Тильний фасад, що виходить на вул. Нижанківського — симетричний, має сім композиційних осей. У його центрі — триповерховий еркер із мансардою. Членування цього фасаду аналогічне до чільного, однак тут не застосовано жодних стильових оздоб. На первісному проекті цього фасаду були передбачені пізньосецесійний аттик із вазами, рустовані лізени, ліпні міжвіконні вставки та неокласицистичні вінки у декорі порталу.

В інтер'єрі будинку збереглися дерев'яні двері неоготичних форм із оригінальним заскленням (шибки з фасками). Підлога у сінях і на сходовій клітці встелена плиткою. В інтер'єрі, зокрема на другому поверсі, де зараз розташоване приміщення Львівського радіо, частково збережені первісні інтер'єри. Чітко виділяються залізобетонні стовпи каркасу та ригелі з неоготичним профілюванням: з фасками та тричвертним валом. Нижня частина стін відділена сецесійним фризом із ліпниною у формі виноградних грон. Вище на стінах — панелі з масверковим неоготичним обрамленням, ймовірно колись всередині були розписи. На стелі між ригелями — розети з масверками, форма яких запозичена із полум'янистої готики. У центрі цих розет кріпляться канделябри. Таким чином, декор інтер'єру доволі еклектичний. Спочатку у цих приміщеннях на другому поверсі розташовувалася кав'ярня Зем'янська (Ziemiańska).

Персоналії

Ян Кшиштофович (Jan Krzysztofowicz) — зазначений в адресній книзі власник будинку у 1935 р. 
Адольф Піллер (Adolf Piller) (1877–1951) — львівський архітектор. Навчався у Львові, Карлсруе та Мюнхені, власник архітектурного бюро де був розроблений проект будинку
Роман Фьольпель (Roman lpel), прізвище також транслітеровують як "Вольпель"(1880–1940) — львівський архітектор. Навчався у Львові та Відні, працював у архітектурному бюро Адольфа Піллера
Станіслав Ришард Пліхаль (Stanisław Ryszard Plichal) (~1877—?) — львівський скульптор.
Кароль Чуджак (Karol Czudżak) — львівський підприємець, власник відомої фабрики "Меркурій", співвласник будинку.
Людвік Штадтмюллер (Ludwik Stadtmüller) — львівський підприємець, власник фільварку під Львовом, співвласник будинку.

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/992.
2. Юрій Бірюльов, "Архітектура початку ХХ ст.", Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ-ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008, 720).
3. Jakub Lewicki, Między tradycją a nowoczesnością: Architektura Lwowa lat 1893–1918 (Warszawa: Towarzystwo Opieki nad Zabytkami, Wydawnictwo Neriton, 2005, 590).
3. Jurij Biriuliow, Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy, (Warszawa Wydawnictwo Neriton, 2007, 388).
4. Krzysztof Sagan, Lwowska Fala. Najweselsza rozgłośnia PR w II RP.
5. Andrzej Skrzypczak, Z dziejów księgarstwa lwowskiego, (Warszawa, Instytut Lwowski, 1992).
6. Mieczysław Oktaw Pietruski, Trzy cwarte wieku z radiem. Zeznania seniora na LXXX urodziny Polskiego Radia (Lwów-Warszawa, 2004).
7. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1916).
8. Księga adresowa król. stol. miasta Lwowa, 1910.
9. Księga adresowa król. stol. miasta Lwowa, 1913.
10. Księga adresowa Małopołski, Wykaz domów na obszarze miasta Lwowa (Lwów. Stanisławów. Tarnopól, 1935–1936).
 

Авторка опису — Ольга Заречнюк

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення