Вул. Лесі Українки, 12 – житловий будинок
Історія
Забудову даної ділянки вірменського кварталу вперше наприкінці XVI або на поч. XVII ст. показав на схемі Мартин Ґруневеґ (Gruneweg). На місці сучасного будинку №12 він позначив криті сіни з отвором (das offene) посередині, де, очевидно, стояла піч. На місці теперішнього подвір’я знаходився дерев’яний будинок, в якому були кухня з кабицею і окрема кімната в глибині. Наступне велике приміщення, розташоване на місці сучасного західного крила бару “Mons Pius”, належало тому ж власникові, п. Якобу, і було вимуроване з цегли. Над ним височіла надбудова, очевидно, дерев’яна. Між дерев’яною і мурованою частинами забудови були сходи до льоху.
Священик Вартан Гунанян (Hunanian), ставши вірмено-католицьким єпископом (1675), домігся від магістрату виділення церкві ділянок на північ від собору. Відтак території, що тепер співпадають із забудовою під №№ 10, 12, 14 на вул. Лесі Українки, опинились у власності вірменського духівництва. Наприкінці XVII ст. ці ділянки забудували мурованими спорудами. У ліктьовому податку 1767 р. забудова під №131 (співпадає з будинками №№ 12, 14) позначена як Резиденція вірменських вікаріїв.
На плані Львова 1844 р. та на кадастровому плані 1849 р. будинок позначений як окремий, не пов’язаний із ділянкою №14. Відомо, що у 1852 р. його власником був Генріх Шмідт (Schmidt). У ХІХ ст. сформувався сучасний вигляд будинку з внутрішнім подвір’ям, відгородженим муром. Мур наново переклали 1884 р. У цей час будинок №12, як і сусідні, знову значиться як капітульний. На плані 1932 р. обидві будівлі від Вірменського провулку (друга споруда – західне крило сучасного кафе-бару “Mons Pius”) вказані як єдиний комплекс за адресою вул. Скарбківська (Лесі Українки), 12. Вся забудова, включно з будинком №14, має на той час конскр.№108 і належить Вірмено-католицькій церкві. Після Другої світової війни обидві будівлі перейшли у власність міста. У будинку, де знаходився ломбард банку “Mons Pius”, розмістили реставраційні майстерні, а будинок від вул. Лесі Українки залишився житловим.Пов'язані історії
Архітектура
Об’єкт рядової забудови вул. Лесі Українки. Розташований на розі з Вірменським провулком (неофіційна назва “Провулок Параджанова”). Мурований з цегли, тинькований, триповерховий, у плані прямокутної форми, з дерев’яною добудовою житлових приміщень із південного сходу. Внутрішнє подвір’я, спільне з будинком колишнього ломбарду, відгороджене від провулку цегляним муром. Вхід до будинку – з подвір’я, влаштований у центрі південного фасаду. Вузька сходова клітка розміщена у південно-західній частині об’єму, на поверхах – по дві секції помешкань із прохідними кімнатами. Вниз по сходах – вхід до підвальних приміщень із трьома камерами.
Фасади – північний (від вулиці) та південний (з подвір'я) – мають по чотири осі вікон, розміщених у заглибленнях (“дзеркалах”), виділених темнішим кольором. Вікна прямокутні, дводільні, деякі з них зберегли столярку ХІХ ст. Вертикального ритму в композиційному розподілі мас фасаду надають пілястри, горизонтально поділені тягами на рівні підвіконь. Суцільні міжповерхові тяги членують глуху торцеву стіну. Профільований карниз оперізує об’єм будівлі. Лаконізм в оформленні екстер’єру виражає основні стильові ознаки споруди, характерні для сер. ХІХ ст. У вистрої фасадів переважають риси пізнього бідермаєра. Зрізаний наріжник – елемент пізнього бароко – свідчить про попередній етап будівництва.
За об’ємом та оформленням екстер’єру будинок №12 виступає як аналог будинку №10, на якому добудували 3-й поверх у 1873 р. Це показує, що реконструкція та кінцевий вигляд будинку №12 відбулися після цієї дати. Підтвердженням цього виступає виконана перед тим гравюра Піллера 1866 р., на якій цей будинок показаний двоповерховим, з мансардним завершенням даху.Персоналії
Генріх Шмідт (Heinrich Schmidt) – власник будинку.
Мартин Ґруневеґ (нім. Martin Gruneweg, пол. Marcin Gruneweg) (1562 – після 1615) – купець, мандрівник, пізніше монах-домініканець, автор опису Львова та інших міст, довгий час мешкав у Львові в будинку, на місці якого стоїть суч. будинок №12 (вул. Лесі Українки).
Джерела
2. Науково-технічний архів ДП “Інститут “Укрзахідпроектреставрація”, №Л-139-3.
3. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 52/1/812.
4. Martin Gruneweg (1562 – nach 1615). Ein europäischer Lebensweg (Wiesbaden: Harrassowitz Verlag, 2009), 648-649.
5. Мирон Капраль, Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (Соціально-правові взаємини) (Львів: Піраміда, 2003), Карта 1.
6. Памятники градостроительства и архитектуры УССР, Т. 3 (Киев: Будівельник, 1985), 30.
7. Ярослав Ісаєвич, Найдавніший історичний опис Львова, “Жовтень”, 1980, №10, 105-114.
Матеріали з Міського медіаархіву
Пов'язані зображення
