Вул. Галицька, 07 – колишня кам'яниця Альтемаєрівська

ID: 2322

Кам’яниця (конскр. №230 ст., №242 н.) Альтемаєрівська в давнину перебувала у власності багатьох львівських міщан. Сучасна кам’яниця походить з 1787 р., зведена коштом Івана Бачинського будівничим Антоном Косинським.

1988 р. кам’яниця включена до Місцевого реєстру пам’яток під ох. №873.

На партері кам’яниці віддавна містилися різноманітні крамниці. З 2012 р. тут розташована крамниця біжутерії "Монпасьє".

Історія

XVI ст. – зведення мурованої триповерхової кам’яниці, шириною по фасаду 14,2 лікті.
Поч. XVIII ст. – флігель перебував у руїні.
1766 р. – намір відбудувати кам’яницю, вивезли румовище та почали звозити будівельний матеріал.
1785 р. – зведення сучасної кам’яниці Іваном Бачинськимза проектом Антона Косинського.
1882 р. – реконструкція кам’яниці з заміною ґонтового даху на бляшаний, влаштування дахових віконець (арх. Крох).
1895 р. – вздовж усього фасаду влаштовано крамничні вітрини.
1909 р. – влаштовано нові сходи (мулярський майстер Антон Данішевський).

Кам’яниця (конскр. №230 ст., №242 н.) називалася Альтемаєрівською від Яна Альтемаєра (Altmajer), який став її власником у 1647 р. Від 1620 р. по 1638 р. вона належала Еразму Сиксту (Sykst), з 1639 р. по 1646 р. називалася Брикадчівська. На поч. XVIII ст. була триповерховою, зі зруйнованим дворовим флігелем (індермахом), по фасаду мала 14,2 лікті. 1766 р. нею володів римо-католицький архієпископ Стефан Мікульський. Через те, що кам’яниця на той час була в поганому стані, Мікульський мав намір відбудувати її з ґрунту, і вже того року вивіз румовище та почав звозити будівельний матеріал. Але, як видно, до будови не дійшло, бо ще у 1782 р. будинок, що мав уже нового власника, Олександра Житкевича, названий рудерою. Після Житкевича він перейшов до Івана Зарицького, який 1785 р. ґрунт чи рудеру кам’яниці Альтемаєрівської і "Башту"(кам’яниця №5) продав за 7200 зол. українцеві Іванові Бачинському.

Іван Бачинський був радником львівського магістрату, а з 21 січня 1789 року – членом Ставропігійського інституту. Того ж року він обійняв посаду другого, а в наступному – першого віцесеньйора. За його сеньйорату обновлена Корняктівська дзвіниця (1792–1795), а 1801 р. закінчена будова кам’яниці під конскр. №193 поруч із Успенською церквою. Обов’язки першого сеньйора Ставропігії Бачинський виконував у 1790, 1801–1816 рр. Для нащадків залишився його портрет, який 1789 р. виконав львівський маляр, українець Остап Білявський.

Придбавши зруйновану кам’яницю, Бачинський ще того року приступив до її перебудови. Проект на неї, датований 1785 р., виготовив мулярський майстер Антон Косинський (Kosyński), він же вів будівництво. Нинішній вигляд будинку відповідає збереженому проектові. Бачинський прожив у ньому до кінця своїх днів.

У XIX ст. робилися дрібні ремонти. 1882 р. проведено реконструкцію з заміною ґонтового даху на бляшаний (арх. Якуб-Соломон Крох (Kroch)), 1895 р. вздовж усього фасаду влаштовано крамничні вітрини. Нові сходи у 1909 р. влаштував мулярський майстер Антон Данішевський (Daniszewski). У 1910 р. на партері кам’яниці було дві крамниці – “Жіноча білизна” Маєра Майснера (Meisner) та “Модний чоловічий одяг” Мойсея-Макса Берґера (Berger). У будинку працювала також ювелірна майстерня Ґетцеля Бардаха (Bardach). На той час тут мешкали приватний підприємець Леон Кіч (Kitsch), торговий представник Давід Зельцер (Selzer), посередник Маркус Цімерман (Zimmermann) і вдова Лаура Марґошес (Margosches). У міжвоєнні часи у будинку були крамниці бакалійних товарів Ожмінського (Ożmiński) й одягу Шнека (Sznek); в радянські часи – спортивний магазин “Олімп”. 2012 р. відкрито крамницю біжутерії “Монпасьє”.

Архітектура

Будинок розташований на парцелі південного приринкового кварталу, обмеженого вул. Галицькою, Староєврейською і Сербською.

Кам’яниця чотириповерхова, тривіконна. Фасад вирішений аналогічно з кам’яницею №5. Партеровий поверх мурований з тесаного каменю, верхні – декоровані лопатками і горизонтальними тягами, що утворюють прямокутні ніші. Вікна оздоблені простими обрамуваннями. Вхід до будинку зміщений праворуч, а ліворуч від верхнього рівня вхідних дверей збережена невеличка ніша з кам’яним обрамуванням.

Кам’яниця зберігає риси бароко у житловій архітектурі.

Персоналії

Антон Данішевський (Anton Daniszewski) – мулярський майстер, який 1909 р. влаштував нові сходи.
Антон Косинський (Anton Kosyński) – мулярський майстер, який 1785 р. виготовив проект на зведення кам’яниці та вів будівництво.
Ґетцель Бардах (Getzel Bardach) – власник ювелірної майстерні в кам’яниці.
Давід Зельцер (Dawid Selzer) – торговий представник, який мешкав у кам’яниці 1910 р.
Еразм Сикст (Erazm Sykst) – власник будинку у 1620–1638 рр.
Іван Бачинський – власник будинку від 1785 р., радник львівського магістрату, член Ставропігійського інституту (з 1789), перший віцесеньйор (1790, 1801–1816).
Іван Зарицький – крайовий адвокат, українець, член Ставропігійського інституту, власник будинку до 1785 р.
Лаура Марґошес (Laura Margosches) – мешканка кам’яниці у 1910 р.
Лєон Кіч (Leon Kitsch) – приватний підприємець, який мешкав у кам’яниці у 1910 р.
Маєр Майснер (Majer Meisner) – власник крамниці “Жіноча білизна”.
Маркус Цімерман (Markus Zimmermann) – посередник, який мешкав у кам’яниці у 1910 р.
Мойсей-Макс Берґер (Mojzesz Maks Berger) – власник крамниці “Модний чоловічий одяг”.
Ожмінський (Ożmiński) – власник крамниці бакалійних товарів у міжвоєнні часи.
Олександр Житкевич – власник будинку від 1782 р.
Остап Білявський – український маляр, який 1789 р. виконав портрет Івана Бачинського.
Стефан Мікульський – римо-католицький архієпископ, який володів кам’яницею від 1766 р.
Шнек (Sznek) – власник крамниці одягу у міжвоєнні часи.
Якуб-Соломон Крох (Jakub Sołomon Kroch) – будівничий, який 1882 р. провів реконструкцію кам’яниці з заміною ґонтового даху на бляшаний.
Ян Альтемаєр (Jan Altmajer) – власник давньої кам’яниці у XVII ст., від імені якого пішла назва.

Джерела

Księga adresowa król. stoł. miasta Lwowa (Lwów, 1910).
Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/2107.
Б. Мельник, Н. Шестакова, Кам’яниці Львівського середмістя, Наукові записки. Львівський історичний музей. Випуск XII. (Львів: Новий час, 2008), 133-158.
В. Вуйцик, Leopolitana II (Львів: Класика, 2012).
В. Вуйцик, Державний історико-архітектурний заповідник у Львові (Львів, 1991), 42, 169

Автори опису — Оксана Бойко, Василь Слободян

Літературна редакторка — Юлія Павлишин