Вул. Листопадового чину – парк ім. І. Франка (колишній Єзуїтський сад)

ID: 21

Парк розміщений між вулицями Листопадового Чину і Крушельницької, на схилі одного з пагорбів Львівської височини. Його територіальною основою були ґрунти приміського єзуїтського фільварку (звідси походить історична назва "Єзуїтський сад"). Наприкінці ХVІІІ ст. імператор Йосиф ІІ подарував його львівським міщанам для облаштування муніципального парку. 1855 р. перепланований Карлом Бауером.

Історія

Перший міський сад Львова постав на грунтах, які у ХVІ ст. належали родині патриціїв Шольц-Вольфовичів (Szolс-Wolfowicz, Scholz-Wolfowitz) та венеційському консулу Антоніо Массарі (Massari). Після них маєток перейшов у власність єзуїтів, які лишалися його господарями до йозефинських часів. Звідси походить історична назва — "Єзуїтський" чи "Поєзуїтський сад".

Іван Крип'якевич дає такий опис ранньої історії цього саду: "Єзуїти виставили тут цегельню, потім бровар і корчму, осадили хлопів — заложили цілий фільварок. Єзуїтський город переживав тоді різні воєнні події. В 1655 р. під час облоги Львова Хмельницьким стояла в городі московська артилерія, встановила тут батереї і висипала вали. В 1672 р. були тут турецькі війська" (Крип'якевич, 1991, 121).

Після включення Галичини до складу держави Габсбурґів імператор Йосиф II, діючи в рамках своєї політики касації монастирських маєтків, подарував цю ділянку місту. За словами З. Станкєвича (Stankiewicz), "турбота цісаря Йосифа ІІ приділила львівському населенню сад, що його колись єзуїти заклали, з усією вишуканістю тогочасної доби, і старалися приоздобити на італійський смак..." (Stankiewicz, 1928, 63). Відомо, що з тих самих міркувань Йосиф II відкрив для посполитої публіки доступ до імператорських садів у Відні.

Проте за недовгий час, через відсутність належної опіки цей новостворений міський сад прийшов у занедбаний стан, що в 1799 p. спонукало місцеву владу продати його у довічну оренду власникові ресторану Йоганові Гьохту (Höcht, відомий також як Гехт). Останнього зобов'язали утримувати сад у доброму стані, який відповідав би потребам громади міста. Гьохт "облаштував його на французький спосіб, з купальнями, альтанами, літнім театром під відкритим небом, майданом штучних вогнів, каруселлю... На місці, де сьогодні сеймовий будинок, поставив двоповерховий дім, відомий в історії під назвою "казино Гехта", де відбувалися головні забави, бали, редути і, особливо, контракти" (Janusz, 1922, 54-55).

У першій половині ХІХ ст. вразливим місцем Єзуїтського саду була відсутність відтоку води з його нижньої тераси. Через це дощові води, спливаючи схилами від костелу св. Марії Магдалини, затримувалися на поверхні ґрунту, а терен ставав щораз то більш болотистим ("води без відпливу... поутворювали багнисті трясовиння, затопили і знищили карусель, замість газону проростали хвощ і осока").

Спадкоємці Гьохта намагалися вживати заходів, щоб зарадити цьому лиху, та одночасно  привабити публіку (Stankiewicz, 1928, 65). Тим не менше, за якийсь час Єзуїтський сад знову здичавів, а поважніші городяни стали його оминати. Тоді ж навколо саду виникли ускладнення юридичного характеру, пов'язані з правом власності, які вдалось вирішити за посередництвом державної адміністрації. Завдяки втручанню у справу намісника Галичини, з останнім приватним власником саду, Францішеком Вендриховським (Franciszek Wędrychowski), була укладена угода, за якою цю територію відпродано місту. "Дбайливий уряд (rząd troskliwy), вникаючи в істотну потребу... сам на себе взяв опіку над містом і взявся за забезпечення відповідних місць для прогулянок, для згромаджень людей... до підтримання стану здоров'я" (Stankiewicz, 1928, 63, 66). Владі, після бурхливих подій 1848 року, залежало на симпатіях городян. З цим пов'язується ініціатива реконструкції Єзуїтського саду і перетворення його на міський парк, тобто респектабельне місце дозвілля середнього класу.

12 квітня 1855 p. був затверджений проект реконструкції, запропонований Карлом Бауером (Bauer), директором міських плантацій у Львові. До сьогоднішнього дня Парк ім. І. Франка — колишній Єзуїтський сад — в основі зберігає композицію і план, визначені Бауером.

1881 p. була проведена регуляція нижньої тераси парку, прилеглої до щойно побудованого неоренесансного будинку Галицького сейму. За інформацією Крип'якевича, "в 1886 р. знесено алею, що була продовженням теперішньої вул. Третього Мая (Січових Стрільців); в 1925 р. її відновлено".

Парк знищила сильно буря у 1890-х pp. "Тоді цілий парк був завалений сотнями великих дерев, що лежали тут покотом, так що перейти не можна було" (Крип'якевич, 1991, 122).

Після 1919 р. Єзуїтський сад перейменували на "Парк Тадеуша Костюшка"; після 1945 — на "Парк імені Івана Франка". У 2009 р. парк реконструювали.

Львівський Парк ім. І. Франка вважається найстарішим міським парком в Україні.

Пов'язані історії

Архітектура

Міський парк Львова, відомий сьогодні як Парк ім. Івана Франка, було засновано на території давнього єзуїтського фільварку, у південно-західному секторі колишньої передміської зони. Парк займає ділянку у формі трапеції на пологому схилі одного з пагорбів Львівської височини.

Заснування Єзуїтського саду як міського парку поклало початок утворенню другого (після алей і променад на "валах") кільця плантацій у системі львівської "смарагдової шати" (за образним виразом Зиґмунта Станкєвича) (Stankiewicz, 1928, 63). До цього зовнішнього кільця згодом було включено парк "Високий замок" і прилеглі терени Знесіння, озеленені зони Цетнерівки, Личаківського цвинтаря та Погулянки, Стрийський парк та інші об'єкти садово-паркової архітектури, перстень яких охопив історичний центр міста, локований в долині Полтви.

Наприкінці ХІХ ст. Міхал Ковальчук (Kowalczuk) опублікував такий опис: "Міський сад, званий також Поєзуїтським... є наближчим до [центру] міста. Утворює паралелограм, оточений вулицями: Маршалковською, Міцкевича, Матейка і Крашевського" [сучасні Університетська, Листопадового чину, Матейка, Крушельницької] (Miasto Lwów, 1896, 318).

Найстаріший парк Львова має різноманітне і дуже вартісне архітектурне оточення. З півночі до його межі прибудовується головний корпус Львівського університету — колишній будинок Галицького сейму. З півдня, на узвишші, розташувався комплекс історичних будівель Львівської політехніки. На заході, з боку вул. Листопадового чину, в оточенні саду стоїть колишня резиденція намісника Галичини (теперішній корпус залізничної лікарні). На сході, уздовж непарної сторони вул. Крушельницької, бачимо один з кращих у Львові ансамблів житлової архітектури доби історизму. Катедра св. Юра домінує у південно-західному куті.

Масивні будівлі управління залізниці, споруджені під Святоюрським пагорбом на початку 1910-х рр., внесли деякий дисонанс у цей вишуканий ансамбль. Але більшої шкоди завдав призматичний багатоповерховий блок готелю "Дністер", побудований над парком у 1970-х, який в архітектурній панорамі цього району є чужорідним тілом.

Планувальна структура парку упродовж більш як трьохсотлітнього періоду його існування зазнавала неодноразових змін. Так, за словами Івана Крип'якевича, під кінець XVI ст. "міщанин Іван Шольц-Вольфович заклав тут сад коштом 1600 золотих. Сад перейшов потім у руки його зятя Антонія Массарі, італійця, родом із Венеції, і він обладнав парк на італійський спосіб". За часів Йогана Гехта (Höcht), який переоблаштував парк вже "на французький спосіб" (Крип'якевич, 1991, 121-122), бачимо регулярну, геометричну— "французьку" — структуру паркових алей (зафіксовану мапами Львова першої половини ХІХ ст.).

Згідно з проектом Карла Бауера (Bauer), територія саду переплановувалася за принципами нерегулярної композиції ландшафтного парку. Більш як півтора століття львівський Єзуїтський сад (теперішній Парк ім. Івана Франка) у своїй основі зберігає композиційну структуру і план, визначені Карлом Бауером у 1855 р.

Пізніше впорядкування нижньої тераси, прилеглої до будинку Галицького сейму, мало своїм результатом появу клумб і партерних квітників, які набули регулярної структури, характерної для садівництва епохи бароко. Цей регулярний акцент підсилила пряма центральна алея, відновлена у 1920-х рр., яка йде під гору через увесь парк паралельно вулицям Крушельницької і Листопадового чину.

Головна алея проходить поруч зі східною межею парку. Від неї відгалужуються звивисті доріжки, мережа яких дозволяє одночасно розмістити значне число відвідувачів. Для відпочинку можна обирати як рухливу, наповнену людьми зону центральної алеї, так і затишні, ізольовані від гамору ділянки у глибині паркового масиву. В парку облаштований також дитячий майданчик.

З будівель першої половини ХІХ ст. до сьогодні у Парку ім. І. Франка збереглася ротонда з дорійською колонадою, тип якої зустрічається у парках доби романтизму. На вході до центральної алеї встановлено класицистичну чавунну вазу з рельєфами, композиція яких свідчить про вплив Бертольда Торвальдсена (Thorvaldsen).

У 1964 р. в парку навпроти головного корпусу Львівського університету був встановлений пам'ятник Іванові Франкові (скульптори Валентин Борисенко, Дмитро Крвавич, Емануїл Мисько, Василь Одрехівський, Яків Чайка, архітектор Андрій Шуляр). Пам'ятник поставили на місці ліквідованого квітникового партеру, який раніше композиційно пов'язував університетську будівлю з репезентативним нижнім входом у парк. Тетяна Максим'юк слушно зауважує, що новостворена скульптурна композиція перекрила цей вхід як візуально, так і функціонально (Архітектура Львова, 2008, 637).

За Міхалом Ковальчуком, у 1890-х рр площа Єзуїтського саду складала 10,17 га, тут росли "граби, в'язи, липи, модрини, туї, ялини і смереки; з кущів: бузина чорна, глід, ліщина..." (Miasto Lwów, 1896, 318-319).

Олена Степанів на початку 1940-х рр. подала таку інформацію: "Ґрунт парку глинясто-пісково-гумусовий. Долішня частина городу, колись забагнена, була підсипана і осушена. Тут ростуть дуби, клени, тополі, граби, липи, в'язи, смереки, модрина та кілька привіслянських тополь. Рослинність парку дуже потерпіла внаслідок воєнних дій (1939-1941)" (Степанів, 1992, 46).

З дерев у Парку ім. І. Франка увагу привертають клени, якими обсаджено центральну алею, старі дуби у верхній частині парку, ясені біля дорійської ротонди (Архітектура Львова, 2008, 638). Парк є різновіковим насадженням. Основу його деревостану складають дерева, висаджені у середині – другій половині ХІХ ст. Доповненням до традиційних видів європейської флори стали екзоти з Північної Америки, Далекого Сходу, середземноморського регіону.

Станом на сьогоднішній день, площа парку становить 11,6 га. 

Пов'язані місця

Опис

Парк ім. І. Франка – кінотеатр (не діє)

Детальніше про місце

Персоналії

Карл Бауер (Karl Bauer) — ландшафтний архітектор, проектант парків.
Валентин Борисенко — скульптор.
Францішек Вендриховський  (Franciszek Wędrychowski) — власник парку.
Йоган Гьохт (Johann Höcht) — власник парку.
Йосиф II (Joseph II) — імператор з династії Габсбурґів.
Міхал (Михайло) Ковальчук (Michał Kowalczuk)— архітектор, архітектурний критик, автор путівників.
Дмитро Крвавич  — скульптор.
Іван Крип'якевич — історик.
Тетяна Максим'юк — ландшафтна архітекторка, історикиня архітектури.
Антоніо Массарі (Antonio Massari) — венеційський консул, власник маєтку.
Емануїл Мисько — скульптор.
Василь Одрехівський — скульптор.
Зиґмунт Станкєвич (Zygmunt Stankiewicz) — інженер, краєзнавець.
Олена Степанів — історикиня, географка, громадська діячка.
Бертель Торвальдсен (Bertel Thorvaldsen) — скульптор.
Богдан Хмельницький  — козацький гетьман.
Яків Чайка — скульптор.
Шольц-Вольфовичі (Szolс-Wolfowicz, Scholz-Wolfowitz) – міщанська родина, власники маєтку.
Андрій Шуляр — архітектор.

Джерела

  1. Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008).
  2. Крип'якевич Іван, Історичні проходи по Львові (Львів: Каменяр, 1991).
  3. Степанів Олена, Сучасний Львів: Путівник (Львів: Фенікс, 1992).
  4. Barański Franciszek, Przewodnik po Lwowie: Z planem i widokami Lwowa (Lwów [1902]).
  5. Janusz Bohdan, Przewodnik po Lwowie: (Z planem miasta) (Lwów, 1922).
  6. Jaworski Franciszek, Lwόw stary i wczorajszy (szkice i opowiadania): Z ilustracyami. Wydanie drugie poprawione (Lwów, 1911).
  7. Miasto Lwów w okresie samorządu 1870-1895 (Lwów, 1896).
  8. Orłowicz Mieczysław, Ilustrowany przewodnik po Lwowie: Ze 102 ilustracjami i planem miasta. Wydanie drugie rozszerzone (Lwów – Warszawa: Książnica-Atlas, 1925).
  9. Stankiewicz Zygmunt, "Ogrody i plantacje miejskie", Lwów dawny i dzisiejszy: Praca zbiorowa pod redakcja Bohdana Janusza (Lwów, 1928), 62-71.

Автор запису  Ігор Жук, 2012 р.
Літературна редакторка — Ольга Михайлович

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення