Вул. Вітовського, 45 – колишній плавальний басейн

ID: 1961
Перший у Львові відкритий басейн із військовою школою плавання відкрито у 1820 р. на Пелчинському ставі, який займав ділянку в районі сучасної вул. Вітовського, до її перетину з вул. Сахарова. Будинок купальні на східній межі ставу був споруджений у 1821 р. будівничим Вільгельмом Шмідтом за планами генерала Йоганна-Карла Фреснель-Куреля фон Геннеґіна. У ньому містилася школа плавання (спочатку військова, потім цивільна). Пелчинський став був засипаний у 1921 р., будинок купальні не зберігся. Донині збереглися залишки греблі ставу – фонтан перед головним входом до Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького. Зараз на місці ставу у західній частині стоять споруди Палацу спорту “Динамо” і будинок Служби безпеки України у Львівській області.

Історія

Перший у Львові відкритий басейн при військовій школі плавання відкрив у 1820 р. на Пелчинському ставі генерал австрійської кавалерії Йоганн-Карл Фреснель-Курель фон Геннеґін (Jogann Karl Fresnel-Curel von Henneguin) (Barański, b/d, 108; Jaworski F., b/d, 97; Lwów, 2001, 160-161). Тут, крім вояків, могли навчатися плаванню й цивільні особи. Будинок військової купальні був споруджений у 1821 р. на східній межі ставу будівничим Вільгельмом Шмідтом (Schmidt) за планами фон Геннеґіна (Jaworski, b/d, 97). На Пелчинському ставі згодом побудовано цивільну купальню неподалік від військової. Як видно зі світлини кін. ХІХ – поч. ХХ ст., це була двоповерхова фахверкова будівля з одноповерховими прибудовами по боках. Згідно з архівними документами, проект мурованої вбиральні на Пелчинському ставі магістрат затвердив 7 серпня 1858 року (ЦДІА 742/1/1564:1).

Пелчинський став, позначений на картах і планах Львова XVIII–XIX ст., займав ділянку уздовж сучасної вул. Вітовського до її перетину з вул. Сахарова. У 1920-х рр. сусідня місцевість називалася Пелчинським парком, і займала площу близько 10 га. Декілька паркових стежин, які вели до колишньої кадетської школи (тепер – військова академія, вул. Гвардійська, 42), мальовничо вписувалися у горбистий рельєф. Згодом було випрямлено трасу вул. Пелчинської (суч. Вітовського), яка раніше оминала став. У 1972 р. на місці, де в 1930-х рр. були тенісні корти та ковзанка, за проектом архітектора Мирона Вендзиловича побудовано спортивний зал і критий басейн “Динамо” (Lwów, 2001, 174).

У 1921 р. Пелчинський став був засипаний через незадовільний санітарний стан (Orłowicz, 1925, 136; Lwów, 2001, 161). Тоді ж був розібраний будинок купальні.

Архітектура

Військова купальня на Пелчинському ставі складалася з видовженої одноповерхової мурованої будівлі з мансардовим дахом, розташованої на березі, та П-подібної дерев’яної надводної прибудови на палях із окремим басейном. Мурована будівля була прикрашена портиком із тосканськими колонами.На її стіні була пам’ятна таблиця зі штучного каменю на честь засновника, виконана скульптором Йоганом Шімзером (Schimser), яка тепер зберігається у Львівському історичному музеї. На ній зображені дві жіночі постаті, які тримають лавровий вінок. За задумом автора, вони уособлюють “славу” і “вічність”. У центрі – напис німецькою мовою. Біля купальні було поставлено скульптуру кам’яного лева, датовану ХVІІІ ст. На гравюрі Карла Ауера (Karol Auer, Karl Auer, Karel Auer) видно, що фронтон купальні прикрашали фігури сирен зі штучного каменю (робота невідомого майстра).

Персоналії

Йоганн-Карл Фреснель-Курель фон Геннеґін (Jogann Karl Fresnel-Curel von Henneguin) – генерал кавалерії.
Вільгельм Шмідт (Wilhelm Schmidt) – архітектор.
Леопольд Карасiнський (Leopold Karasiński) – архітектор.
Йоганн Шімзер (Johann Schimser) – скульптор.
Карл Ауер (Karl Auer) – художник.
Мирон Вендзилович – архітектор.

Джерела

  1. F. Barański, Przewodnik po Lwowie. Z planem i widokami m. Lwowa (Lwów: Nakładem księgarni H. Altenberga).
  2. F. Jaworski, Lwów stary iwczorajszy (Lwów, 1911).
  3. F. Jaworski, Przewodnik po Lwowie i okolicyz Żołkwią i Podhorcami (Lwów).
  4. Lwów. Turystyczny przewodnik (Lwów: Wydawnictwo “Centrum Europy”; Kraków: Wydawnictwo “Via Nowa”, 2001), 160-161, 174.
  5. M. Orłowicz, Ilustrowany przewodnik po Lwowie (Lwów–Warszawa, 1925).
  6. Львів. Туристичний путівник (Львів: Видавництво “Центр Європи”, 1999), 338.
Автор опису – Христина Харчук
Редактор – Ігор Жук
Літературний редактор – Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення