Пл. Ринок, 22/Вул. Галицька, 01 – колишня кам'яниця Єльонківська

ХIVст. — зведення фахверкового будинку з мурованими пивницями.
XVI ст.— зведення мурованої кам’яниці.
1781 рік — зведення межової стіни.
1770-і роки — перебудова Єльонківської кам’яниці.
1894 рік — зведений сучасний будинок (арх. М. Фехтер).
2012 рік — заміна столярки віконних прорізів другого поверху.

Вулиця Галицька виникла з постанням середньовічного Львова в межах оборонних мурів. До того часу це була дорога або головний торговельний шлях, який проходив через давній княжий Львів. З локацією маґдебурзького міста відрізок цієї дороги від Ринкової площі до південного міського муру і брами став вулицею, яка отримала назву Галицької, позаяк шлях на південь від брами вів до Галича. Назва вулиці "Галицька" (Plathea Haliczensis) уперше зафіксована в документах 1384 року. До другої половини XVIII ст. вона була значно коротшою, закінчуючись перед мурами Галицької брами, що стояла на перехресті сучасної вул. Братів Рогатинців. Після розібрання мурів і валів вулицю продовжили до Галицької площі. Галицька брама, інтеґральний і невід'ємний елемент вулиці, водночас слугувала для підтримання зв’язку оточеного мурами міста зі зовнішнім світом.

Будинок (конскр. № 227 старий, 239 новий) — наріжний, головним фасадом виходить на пл. Ринок 22, бічним видовженим — на вул. Галицьку. Його історію дослідив відомий львовознавець Володимир Вуйцик. Сучасний будинок споруджений на місці кам’яниці Єльонківської, названої на честь родини Єльонків (Jelonki), які були її власниками у середині XVI ст. Бічний фасад, за реєстром 1767 року, мав 54 і чверть ліктя. 1558 року кам'яницею володів Павло Єльонек (Paweł Jelonek), який на час епідемії чуми в цьому році виконував обов'язки бурґомістра. З його іменем пов’язана романтична історія, що трапилася у 1580 році. Будучи жонатим і батьком двох дітей, він закохався в молоденьку доньку львівського райці Валентина Вільчека (Walenty Wilczek) Анну. У той самий час молоденькою Вільчківною захоплювався молодий італієць з Флоренції Урбан делла Ріпа Убальдіні (Urban della Ripa Ubaldini). Коли на весіллі львівської міщанки Анни Ленцької (Anna Łęcka) обоє чоловіків прагнули запросити до танцю Анну Вільчківну, донька райці віддала перевагу молодому енергійному італійцеві, що дуже образило Єльонка і він у пориві ревнощів дав ляпаса в обличчя Урбану Убальдіні. У відповідь італієць завдав своєму львівському суперникові смертельного удару шпагою. Італійця Убальдіні, як флорентійського шляхтича, що не підлягав міському судові, виправдали.

Упродовж років у кам'яниці Єльонківській неодноразово змінювалися мешканці. У XVIII ст. її посідали Маєрановські (Majeranowscy) та Шліхтини (Szlechciny), частину займав кушнірський цех. В другій половині XVIII ст. кам’яниця належала катедральному латинському каноніку Стефанові Мікульському (Stefan Mikulski). 1776 року Мікульський відступив кам’яницю ювелірові Роху Каріє (Roch Karie) за 10 000 зол. 1781 він і його сусід Франциск Новаковський (Franciszek Nowakowski) (конскр. № 240) побудували спільну межову стіну. Можливо, Каріє у той самий час перебудував свій дім, позаяк після його смерти 1803 року вартість кам’яниці становила вже 19 980 зол. ринських. Тоді згадується контрфорс від вул. Галицької, там же один вхід до пивниці, другий — зі сіней. Від площі Ринок дах закривав високий аттик чи, може, фронтон з трьома металевими хоруговками на кам’яних постаментах. До кінця XIX ст. кам’яниця була триповерховою, оздобленою пілястрами і пишним міжповерховим карнизом. Сучасний будинок зведено 1894 року за проєктом архітектора Міхала Фехтера (Michał Fechter), затвердженим 30 червня 1893 року, а 5 січня 1895 року власник отримав дозвіл на проживання у ньому. У міжвоєнний період тут містилася крамниця одягу Брілля (Brill), в радянський час у партеровому приміщенні будинку розташовувалася крамниця хутра, в час Незалежності — UniCreditBank і крамниця шкіри та хутра, 2012 року в приміщеннях другого поверху облаштували кафе.