Вул. Хмельницького, 36 – дзвіниця церкви св. Онуфрія

ID: 175

Дзвіниця— невід'ємна частина комплексу монастиря св. Онуфрія — одного з найдавніших монастирських храмів. Пам'ятка архітектури (ох. №364/3).

Історія

1820 — зведена сучасна дзвіниця.
1821 — розписи на вежі — образи свв. Василя, Антонія і Теодозія Печерських і св. Йосафата.
1855 — оновлення живопису на фасаді.
1946 — монастир ліквідований, дзвіниця припинила виконувати свою функцію.
1989 — монастир повернули Отцям Василіянам.
1990-і — ремонтно-реставраційні роботи, приміщення дзвіниці пристосовані під пластову домівку.
2001 — завершені сходи з вулиці.

Монастир св. Онуфрія у Львові — один із найдавніших в Україні. Його заснування датують ХIII ст. і пов'язують з іменем галицького князя Льва Даниловича. Документальні відомості про монастир Св. Онуфрія походять щойно з другої половини ХV ст., але про дзвіницю до середини XVII ст. немає жодних писемних згадок. Перші архівні відомості про неї сягають 1654 р. Під цим роком у травні "старший церковний" Матвій Федорович у видатках львівської Ставропігії нотує: "задав мулярам, що звоницю мурують в монастирі Св. Онуфрія, зол. 100". Дзвіниця спочатку була одноярусною, а 1681 р. мурований ярус надбудували дерев'яним, і до початку XIX ст. вона мала мурований нижній ярус і дерев'яний верхній. Дзвіниця, як і нинішня, була прохідною, бо мала браму і стояла при обвідному мурі, трохи зміщено на північ від осі головного входу до церкви.

1815 р. провели реконструкцію монастирських келій та церкви. Усі роботи проектував і вів архітектор Франц Трешер-молодший (FranzTrescher). Після закінчення монастирського корпусу розпочали будівництво вежі-дзвіниці, проект на яку виконав згаданий архітектор і будівничий. У квітні 1820 р. розібрали стару дзвіницю. Зведення вежі-дзвіниці розпочали мурувати за ігумена Арсенія Радкевича, а докінчили за Модеста Гриневецького. Одночасно з дзвіницею будували муровані двомаршеві сходи від вулиці. З архівних документів відомі імена ремісників, які працювали на цьому будівництві: підмайстер мулярський Пантелеймон Сясь, який, як будівничий, згідно з давньою традицією, сам витягнув і осадив хрест на вежі; слюсар Криштоф Рідль, який виготовив металевий балкон на останньому ярусі вежі, бляхар Тома Недзвецький, що побив білою бляхою маківку вежі. На початок жовтня 1820 р. вежа-дзвіниця була повністю завершена. Тоді ж розпочали її художнє оздоблення. Образ Ісуса Христа на фасаді від вулиці в техніці al fresco виконав Лука Долинський. Він же визолотив хрест. Образи свв. Василя, Антонія і Теодозія Печерських і св. Йосафата на вежі також малював Долинський влітку наступного року.

Живопис Луки Долинського на дзвіниці (св. Василь Великий і св. Отці по боках) оновлювався у 1855 р. старанням провінціала Мар'яна Максимовича. Тоді ж стіни церкви отримали розписи на теми священної історії.

Святоонуфріївський монастир існував до 1946 р., поки не був зліквідований радянською владою. Дзвіниця припинила виконувати свою функцію. Постановою №970 Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року пам'ятку включили до національного реєстру під ох. №364/3. Після 1977 р., відколи монастир почали використовувати як музейний комплекс Львівської картинної галереї, на другому ярусі влаштували змінну експозицію. 1989 р. монастирський комплекс повернули Отцям Василіянам, настала потреба його реставрації. Впродовж 1990-х рр. провели низку ремонтно-реставраційних робіт. 2001 р. влаштували сходи з вулиці. У приміщеннях дзвіниці на другому ярусі розмістили монастирську бібліотеку, на третьому ярусі розташована світлиця "Пласту".

Вежа-дзвіниця — пам'ятка архітектури класицизму, невід'ємна частина комплексу василіянського монастиря св. Онуфрія.

Архітектура

Дзвіниця розташована на північ від середмістя, у найдавнішій княжій частині міста, на підрізаному західному схилі Замкової гори. Входить до комплексу споруд монастиря, розміщена на центральній осі церкви і слугує головним входом на монастирське подвір'я. До її південного фасаду прилягає двоярусний корпус монастиря. Пам'ятка входить у межі історичного ареалу та в зону ЮНЕСКО, виконує роль однієї з домінант княжої дільниці міста.

Розташована на одній осі з церквою. Через широку арку дзвіниці веде головний вхід на монастирське подвір'я. Від півдня прилягає двоярусний корпус монастиря. Будівля чотириярусна, в плані квадратова, вкрита наметовим дахом із маківкою та хрестом. На чільному фасаді, над проходом, поміщена таблиця з датою побудови "РОКУ БЖІА АѠК", обабіч брами розміщені конхові ніші з живописними зображеннями свв. Антонія і Теодозія Печерських. У півкруглих нішах, оздоблених архівольтами, поміщені мальовані зображення Христа Пантократора і ангела. Четвертий ярус — з голосниками, роль яких виконують півциркульні прорізи, оздоблені архівольтами (нині засклені), на західному фасаді від вулиці влаштовано балкон на трьох кам'яних консолях із металевими ґратками. З вулиці до вежі ведуть двомаршеві парадні сходи з нішею (гротом), у якій колись стояла статуя св. Онуфрія. Дворовий (східний) фасад також пожвавлений вікнами з півциркульними перемичками і однією пласкою нішею на третьому ярусі, тепер без живопису. Північний фасад на висоту трьох ярусів має півкруглий виступ зі сходами. Прохід перекритий хрестовим склепінням. Від півночі двері в ньому ведуть на сходи, з півдня — до пивниць під келіями.

Пов'язані місця

Опис

Вул. Коперника – пам'ятник першодрукарям біля Музею Книги

Детальніше про місце
Опис

Вул. Хмельницького, 36 – церква св. Онуфрія

Детальніше про місце

Персоналії

Модест Гриневецький — ігумен.
Лев Данилович — галицький князь.
Лука Долинський — художник, виконав образ Ісуса Христа на фасаді в техніці al fresco, а також образи свв. Василя, Антонія і Теодозія Печерських і св. Йосафата на вежі.
Едґар Ковач (Edgar Kováts) — архітектор.
Андрій Коверко — різьбар.
Мар'ян Максимович — у 1855 р. оновлював живопис Луки Долинського на дзвіниці.
Тома Недзвецький — бляхар, що побив білою бляхою маківку вежі.
Арсеній Радкевич — ігумен.
Кшиштоф Рідль (Krzysztof Riedl) — слюсар, який виготовив металевий балкон на останньому ярусі вежі. Модест Сосенко — художник.
Пантелеймон Сясь  — підмайстер мулярський, який, згідно з давньою традицією, витягнув і осадив хрест на вежі.
Франц Трешер (Franz Trescher) — архітектор.
Франц Трешер-молодший (Franz Trescher) — архітектор.
Іван Федорович — першодрукар, який видав у Львові "Апостол" і "Буквар", похований у церкві.
Матвій Федорович — "старший церковний" львівського Ставропігійського братства.
Мартин Яблонський (Marcin Jabloński) — художник.

Джерела

1. Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/829
2. ЛННБУ ім. В. Стефаника, Відділ рукописів, ф. Монастирі василиянські.
3. Палац мистецтв ім. Антоновичів ЛННБУ ім. В. Стефаника. Проект дзвіниці Ф. Трешера, 1820 рік. 
4. Львівський історичний музей. Акварель А. Каменобродського, кін. ХІХ – поч. ХХ ст. 
5. Instytut Historyi Sztuki UJ, фото Ф. Яворського, 1916 р.
6. Приватний архів В. Ольхом'яка, Львів, фото церкви 1984 р.
7. Gazeta Lwowska, 1812, Dodatek N 57.
8. Архітектура Львова. Час і стилі ХІІІ–ХХІ ст. (Львів: Центр Європи, 2008), 199.
9. Володимир Вуйцик, "Монастир Святого Онуфрія у Львові", Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація, 2004, Ч. 14, 48-59.
10. Володимир Вуйцик, "Дзвіниця церкви Святого Онуфрія Василиянського монастиря у Львові", Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація, 2004, Ч. 14, 60-63.
11. Бартоломей Зіморович, Потрійний Львів (Львів: Центр Європи, 2004).
12. Денис Зубрицький, Хроніка міста Львова (Львів: Центр Європи, 2006).
13. Каталог гравюр XVII–XX ст. з фондів ЛНБ ім. В. Стефаника АН УРСР (архітектура Львова) (Київ: Наукова думка, 1989). 
14. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, Т. 3 (Киев: Будивельнык, 1985), 86-87.



Автори опису — Оксана Бойко та Василь Слободян
Літературна редакторка — Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення