Вул. Галицька, 11 – колишня кам'яниця Оґожалковська

ID: 158

Кам’яниця (конскр. №232 ст., №244 н.) Оґожалковська постала у XVIII ст. в стилі бароко на фундаментах давньої кам’яниці. Вона відома наріжним зображенням лева. Впродовж існування належала різним власникам: Оґожалковським (XVII), Озґевичам, Крижовським, відтак Морунським.

Постановою Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.79 р. кам’яниця включена до Національного реєстру пам’яток під ох.№1284.

Нині на партері кам’яниці від вул. Галицької розташована крамниця “Цифра” та кафе швидкої їжі, у склеплених пивницях із входом від вул. Староєврейської, 5 розмістилося кафе “Хорс”.

Історія

XVI ст. – зведення двоповерхової кам’яниці.
Кін. XVIII ст. – зведення на старих фундаментах триповерхової кам’яниці у стилі пізнього бароко.
1758 р. – кам’яниця зруйнована.
1765 р. – відбудова кам’яниці власником Якубом Морунським.
1786–1791 рр. – ґрунтовна перебудова будинку в стилі Nutzbau власником Тобіашем Вайґелем.
1875 р. – реконструкція даху та оздоблення фасадів (вікна декорували профільованими обрамуваннями з сандриками, самі ж вікна переробили так, щоб відчинялися досередини).
Поч. 2000-х рр. – партер пристосовано під ресторан швидкої їжі “Де Манджаро”.


Кам’яниця (конскр. №232 ст., №244 н.) займає наріжну парцелю, із входом від вул. Староєврейської, 5. Фасад від вул. Галицької мав 18,2 ліктя, від сучасної Староєврейської – 67 ліктів. Найдавніші її назви: Оґожалковська (XVII), пізніше Озґевичівська і Крижовська, відтак Морунського. На поч. XVIII ст. була двоповерховою.

1765 р. Озґевичівську кам’яницю, яка вже від восьми років стояла до ґрунту зруйнована, місто продало остришівському мечнику Якубу Морунському (Moruński) за 3 тис. зол. Останній від 1748 до 1757 р. проживав у кам’яниці Робертівській (пл. Ринок, 2). Відреставрований новопридбаний будинок на вул. Галицькій Яків Морунський відступив своєму зятеві Петрові Лубковському, що був жонатий на його доньці Катерині. Контрактом купівлі-продажу від 2 січня 1786 року Петро і Катерина Лубковські продали свою кам’яницю за 22 тис. зол. торговцеві винами Тобіашу Вайґелю (Wajgel). Невдовзі купець Вайґель приступив до ґрунтовної перебудови свого дому, який на 1791 р. був цілковито завершений. Під час цієї реконструкції наріжник кам’яниці був прикрашений скульптурним зображенням лева з однією головою та двома тулубами. 13 травня 1791 року майстри-будівничі Йозеф Землер (Zemler) і Франц Ґрель (Grel) провели оцінку кам’яниці. Згідно їхніх вимірів, довжина фасадів становила: головного – 5 сажнів і 4 стопи, бічного – 17 сажнів і 3 стопи. Загальна вартість будівництва винесла 18,200 гульденів.

Товій Вайґель у цій кам’яниці прожив до кінця своїх днів. 6 лютого 1812 року Барбара з першого шлюбу Вайґель, з другого – Ляндстетер (Landsteter) частину кам’яниці відступила Якубу Паху (Pach), а в березні 1825 р. дім Якуба Паха виставили на аукціон (ліцитацію) за 30 тис. зол. ринських.

Вимуруваний у 1791 р. Тобіашем Вайґелем будинок не мав того вигляду, що зараз. У цей період до Львова проникала і мала вплив на місцеве будівництво архітектура Німеччини та Австрії з її граничним утилітаризмом, який перетворився на своєрідний стильовий напрям, так званий Nutzbau. Власне, у цьому стилі будувалися міщанські житла, фасади яких були позбавлені будь-якого декору, за винятком лопаток і скромних горизонтальних членувань. Врешті, бачимо це на будинках цієї ж вулиці під №№ 3, 4, 7, 8. Такий напрям існував до ІІ пол. XIX ст., коли в архітектурі запанувала “надмірність” у декорі, й на фасади будинків кін. XVIII ст. почали накладати ордерні пілястри, профільовані обрамування і сандрики, пишні вінцеві карнизи. Тому власниця описуваної кам’яниці, Марія Боборі (Bobori), 1875 р. не лише реконструювала дахи, піднявши їх на відповідну висоту, а й виправила фасади, одягнувши вікна в профільовані обрамування з сандриками, самі ж вікна переробила так, щоб відчинялися досередини (у старих будинках вони, як правило, відчинялися назовні).

Під час реставрації скульптури лева у 2007 р., яку провів польський реставратор Януш Смаза (Smaza), розкрилася дата його влаштування – 1786 р. з ініціалами T. W. (Тобіуш Вайґель).

На поч. XX ст. на партері були розташовані дві крамниці: жіночого одягу Юзефа Брюґа (Brüg) та “Модні чоловічі товари” Макса Попса (Pops), в радянські часи – магазин “Культтовари”. Нині на партері кам’яниці від вул. Галицької розташована крамниця “Цифра” та кафе швидкої їжі, у склеплених пивницях із входом від вул. Староєврейської, 5 розмістилося кафе “Хорс”.

Пов'язані історії

Архітектура

Будинок розташований на парцелі південного приринкового кварталу, обмеженого вул. Галицькою, Староєврейською і Сербською.

Будинок – наріжний, триповерховий, триосьовий, сильно витягнутий вздовж вул. Староєврейської. Вікна 2-го поверху оздоблені масивними трикутними сандриками, 3-го – профільованими обрамуваннями. На рівні 2-го поверху влаштовано балкон на простих металевих кронштейнах, із гарною стильовою кованою балюстрадою. Кам’яні оздобні кронштейни зняли 1900 р. під час влаштування крамничних вітрин, і почасти тому, що частина з них була пошкоджена. Ріг будинку на всю висоту 1-го поверху укріплений масивним контрфорсом із тесаного каменю, який завершується кам’яною скульптурою лева з двома тулубами, датованою 1786 р. Скульптура лева на вул. Галицькій стоїть на контрфорсі та творить із ним одну органічну цілість.

Будинок зберігає середньовічну планувальну структуру та склеплені пивниці й партерові приміщення.

Персоналії

Барбара Вайґель (з першого шлюбу), Ляндстетер (з другого шлюбу) (Barbara WajgelLandsteter) – власниця частини кам’яниці.
Йозеф Землер (Jozef Zemler) – майстер-будівничий, який ґрунтовно перебудував кам’яницю наприкінці XVIII ст.
Катерина Лубковська з Морунських (Kateryna z Moruńskich) – донька Якуба Морунського, дружина Петра Лубковського.
Крижовські (Krzyżowscy) – власники кам’яниці у XVIII ст.
Макс Попс (Maks Pops) – власник крамниці “Модні чоловічі товари”, розташованої на партері на поч. XX ст.
Марія Боборі (Marya Bobori) – власниця кам’яниці до 1875 р.
Морунські (Moruńscy) – власники кам’яниці у XVIII ст.
Оґожалковські (Ogorzałkowscy) – власники кам’яниці у XVII ст.
Озґевичі (Ozgewicz) – власники кам’яниці у XVII ст.
Петро Лубковський – зять Якуба Морунського, власник кам’яниці.
Тобіаш Вайґель (Tobiasz Wajgel) – торговець винами, власник кам’яниці від 1786 до 1812 р., який ґрунтовно її перебудував.
Франц Ґрель (Franc Grel) – майстер-будівничий, який ґрунтовно перебудував кам’яницю наприкінці XVIII ст.
Юзеф Брюґ (Józef Brüg) – власник крамниці жіночого одягу, розташованої на партері на поч. XX ст.
Якуб Морунський (Jakób Moruński) – остришівський мечник, власник кам’яниці Озґевичівської від 1765 р.
Якуб Пах (Jacób Pach) – власник кам’яниці до 1825 р.
Януш Смаза (Janusz Smaza)польський реставратор, який реставрував скульптуру лева у 2007 р.

Джерела

  1. Gazeta Lwowska, 1825, Dodatek №26.
  2. Księga adresowa król. stoł. miasta Lwowa (Lwów, 1913).
  3. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/3/130.
  4. Б. Мельник, Н. Шестакова, Кам’яниці Львівського середмістя, Наукові записки. Львівський історичний музей. Випуск XII (Львів: Новий час, 2008), 133-158.
  5. В. Вуйцик, Leopolitana II (Львів: Класика, 2012).
  6. Г. Островский, Львов (Ленинград: Искусство, 1982), 81.
  7. ПГиА УССР, Т. 3 (Киев: “Будівельник”, 1985), 23.
Автори опису — Оксана Бойко, Василь Слободян
Літературна редакторка — Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення