Вул. Лисенка, 43 – церква св. Йоана Золотоустого (колишній костел Серця Ісусового)

ID: 1570

кол. адреса: Куркова, 41 (конскрипційний № 54 4/4; для частини ділянки в деяких джерелах вживається адреса: Лисенка, 43); адреса до 1912 р. – Куркова, 33. Колишній монастир сс. Францисканок Найсвятішого Причастя з костелом Найсвятішого Серця Ісуса. Тепер (2010 р.) - церква святого Івана Златоустого. Комплекс храму і монастиря є пам’яткою архітектури місцевого значення, охоронний № 1624, (Лисенка, 41 – церква Івана Золотоустого семінарія (костел Францисканок) – 1876-1888 рр.



Історія

На плані Львова з передмістями 1844 року на цій ділянці зображено городи.

Жіночий монастир сс. Францисканок Найсвятішого Причастя  (ss. Franciszkanek Najświętszego Sakramentu)у м. Ґнєзно був скасований у 1873 р. владою Прусії. Тому у 1874 р. черниці переїхали до Львова, де знайшли тимчасове пристановище на Пекарській, 59 у притулку для сиріт заснованому Юлією Галлеровою. У 1877 р. орден викупив від Мавриція Ротмана (Maurycy Rothmann)велику ділянку на Курковій, що складалася з ділянки під будівництво, городу та поля на схилах гори, яку черниці називали Альвернія (Alwernija). Номінально власником ділянки вважався граф Юзеф Мєлжинський (Mielżyński Józef hr.), один з доброчинців монастиря. Настоятельниця Ордену Марія Моравська (Maria od Krzyża Morawska) хотіла збудувати величний костел та монастир і їй вдалося заручитися щедрою допомогою аристократії не лише Галичини, а й усіх польських земель і, також, Австрії та Німеччини. Почесний патронат над будівництвом («фабрикою») здійснювала архікнягиня Марія Тереза.

13 вересня 1877 р. нунцій Ватикану у Відні архієпископ Льодовіко Якобіні (Lodovico Jacobini) освятив перший камінь будівлі. Спочатку проект костелу та монастиря був розроблений архітектором Карлом Ґреґором (Karl Gregor) у 1877 р. Однак магістрат не затвердив цього проекту за намовою Юліана Захарієвича (Julian Zachariewicz), котрий сам, будучи лютеранином, запропонував безкоштовно власний проект та взявся на нагляд над будівництвом без жодної оплати. Натомість фірмі Карла Ґреґора довірили виконання земельних та мулярських робіт. Керівництво будовою здійснював архітектор Ян Каєтан Яновський (Jozef Kajetan Janowski), оздоби з каменю проектував скульптор Леонард Марконі (Leonard Marconi), столярні роботи виконували майстерні братів Вчеляків (Wczelaków) та Францішка Тенеровича (Franciszek Tenerowicz), бляхарські – майстерня Крука (Kruk), малярні роботи проводилися під наглядом Августа Богохвальського (August Bogochwalski).

У 1880 р. завершено будівництво лівого (західного) крила будівлі, а у 1889 – правого (східного). Будівництво костелу Найсвятішого Серця Ісуса тривало до 1889 р. Головний вівтар, який зафундувала графська родина Ліхтенштайнів (Liechtenstein) з Відня і виконала з місцевого мармуру та алебастру Фабрика виробів з каменю Леопольда Шімзера (Leopold Schimser) за проектами Л. Марконі. При східній стіні нави встановлено вівтар Св. Йосифа, виконаний мюнхенською фірмою Маєр (Mayer) на кошти родини Подгурських (Podgórskich). З протилежної стіни встановили вівтар Божої Матері за кошти Александри Гауснерової (Aleksandra Hausnerowa). Скульптури для вівтаря створила з білого мармуру її донька графиня Амалія Ядвіга з Гауснерів Лубенська (hr. Amelia Jadwiga z Hausnerów Łubieńska). Її авторству теж належить фігура Св. Франциска, встановлена у дерев’яному вівтарі західної каплиці роботи сницаря Тадеуша Сокульського (Tadeusz Sokulski), створеного за кошти родини Кєляновських (Kielanowskich). У східній каплиці заклад Л. Шімзера створив вівтар Св. Йосафата Кунцевича на кошти графської родини Стадницьких (Stadnickich). Скульптуру Св. Йосафата роботи Оскара Сосновського (Oskar Sosnowski)привезли з Риму.

Костел був освячений 29 вересня 1889 р. нунцієм Алессіо Ґалімберті (Allesio Galimberti). Справжньою окрасою храму стали вітражі, виконані у 1887–1889 рр. мюнхенською фірмою Маєр. У вівтарній частині це зображення Св. Меланії, Ісуса Христа та Архангела Михаїла, які фундували графиня Софія Сємєньська (hr. Zofia Siemieńska), Александра Гауснерова, Клементина з Сангушків Сапіга (Klementyna z Sanguszków Sapieżyna). Над входом встановлено вітраж, із зображенням Божої Матері.

З 1889 р. фірма Івана Левинського здійснювала будівництво північного крила монастиря. У 1901 р. в кляшторі встановили водогін та каналізацію. У 1927 р. ліворуч від монастиря влаштували будинок для гостей і капелана, перебудовуючи житловий будиночок кінця ХІХ ст.

Наприкінці 1939 р. частина приміщень була зайнята під архів. У 1946 р. черниці францисканки виїхали до Польщі. Після того у монастирі влаштували обласний госпіталь інвалідів Вітчизняної війни, а потім інфекційну лікарню. У 1991 р. будівлю храму та монастиря передано Українській православній церкві Київського патріархату. Тут влаштовано Львівську духовну академію та семінарію УПЦ КП, а у 1992 р. після ремонту освячено церкву Івана Золотоуста. У 1994 р. інститутом «Укрзахідпроектреставрація» реставровано вітражі храму.

Архітектура

Монастир Францисканок з костелом Найсвятішого Серця Ісуса, основні споруди якого збудовані у 1877–1889 рр. у поєднанні неороманського, неоготичного і аркадового (Rundbogenstil) стилів за проектом Юліана Захаревича, був наприкінці ХІХ, коли його ще не оточували три-чотириповерхові кам’яниці, справжньою домінантою Нижнього Личакова.

Центральне місце у композиції комплексу займає колишній костел Найсвятішого Серця Ісуса, збудований в плані тринавної базиліки з вівтарною частиною оберненою на північ. Головний фасад костелу з входом повернений на південь. Площина стіни розчленована пілястрами, які об’єднані вгорі аркадним поясом. Кругла розетка акцентує головний вхід, а центральний ризаліт обрамлений контрфорсами, які завершуються елегантними вежами. Наметове завершення вівтарної частини увінчує стрілчата готична сигнатурка. Над входом до храму у півциркульній арці створено мозаїчне зображення Христа Благословляючого у багряниці, з державою у лівій руці. Трохи вище – кругла мозаїка-медальйон, на якій зображені готична монстранція з монограмою Ісуса Христа в оточенні променів і два херувими. За радянських часів у храмі знищили стінопис і вівтарі. Зараз у вівтарній частині встановлено іконостас.

Будівля монастиря і храму виконана з червоної нетинькованої цегли. Триповерховий корпус монастирських келій, з півциркульними завершеннями вікон, утворює у плані квадрат, розірваний зі східної сторони, з внутрішнім подвір’ям. З боків чільного фасаду вступають ризаліти завершені фронтонами і пірамідальними дахами, увінчаними хрестами.

Тераса перед чільним південним фасадом зміцнена з боку вулиці потужним підпорним муром з сірого каменю. За брамою, розходяться два марші сходів, які ведуть до головного входу храму. Ліворуч – ворота під кам’яною ступінчатою аркою.

До західної межі ділянки примикає колишній двоповерховий з мансардним дахом дім для гостей та капелана.

Персоналії

Власники:

  • ділянки у 1871 р. – Марія Людвіка Чернянська (Czerniańska Marya Ludw.);
  • у 1877 р. – Маврицій Ротман (Maurycy Rothmann); 
  • у 1889 і 1916 рр. – граф Юзеф Мєлжинський (Mielżyński Józef hr.).

Мешканці прилеглого будинку у 1902:

  • референт Земського кредитного товариства др. Артур Віктор (Wiktor dr. Artur).
Мешканці прилеглого будинку у 1910:
  • ксьондз о. Ян Шалай (Szałaj Jan),
  • секретар Земського кредитного товариства др. Артур Віктор (Wiktor dr. Artur),
  • учитель Тадеуш Опалек (Opałek Tadeusz).

Джерела

  1. Czerner O. Lwów w dawnej rycinie i planie. – Wrocław–Warszawa–Kraków, 1997.
  2. Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX / Red. J.K. Ostrowski. – Kraków, 2004 – S. 77-101.
  3. Księga adresowa Król. stol. miasta Lwowa. – Lwów, 1902.
  4. Lwów. Ilustrowany przewodnik. – Lwów: Centrum Europy, 2003. – 320 s..
  5. Skorowidz król. stoł. miasta Lwowa z oznaczeniem podziału miasta. Nazw ulic I placów, oliczbowania domów numerami konskrypcyjnemi i orientacyjnemi z wymienieniem właścicieli realności – tudzież nazw i numerówdawniejszych. – Lwów: Nakładem król. stoł. miasta Lwowa, z drukarni Instytutu Stauropigiańskiego, 1889.
  6. Skorowidz król. stol. miasta Lwowa – Lwów, 1916.
  7. Skorowidz nowych i dawnych numerów realności, tudzież nazw ulic i placów król. stoł. miasta Lwowa... – Lwów, 1872.
  8. Spigel J.R. Skorowidz adresowy Król. stol. miasta Lwowa. – Rocznik II: Rok 1910. – Lwów, 1909.

Автор опису – Ігор Мельник

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення