Вул. Лисенка, 15 – будинок управління СБУ (колишній палац Дідушицьких)

ID: 1544

Палац — перебудована 1873 р. за проектом Вінцента Равського-старшого вілла (зведена до 1849). Замовником була родина Дідушицьких, які малин намір перенести до Львова власну унікальну збірку книжок та мистецьких творів з Поториці коло Сокалю, звану Поторицькою. Пам'ятка архітектури (Ох.157-М).

Історія

Перед 1849 — зведення вілли Віняжа.
1856–1860 — будівництво господарських будівель у стилі класицизму за проектом Вінцента Равського-старшого.
1871 — до західного крила палацу добудували невелику сторожівну.
1873 — велика розбудова палацу за проектом Юзефа Енґеля: чільну частину палацу розширили, добудувавши з заходу і сходу два крила, фасади оздобили класицистичним вистроєм.
1880–1890 — розпланування парку з декоративними і рідкісними породами дерев.
1902 — розбудова палацу за проектом Владислава Галицького.
1910 — влаштування гідравлічного ліфта в палаці.

 

Колишній палац розташований на південному схилі Замкової гори, на давньому Галицькому передмісті. Палац збудований родиною Дідушицьких. Ця шляхетська родина українського походження гербу Сас вийшла із сіл Великі і Малі Дідушиці на Стрийщині, і їхній родовід тягнеться ще з княжих часів. Найдавніші документи про Дідушицьких походять із 1263 і 1274 рр., і до сер. XV ст. писані виключно українською мовою. Члени родини Дідушицьких відомі як державні діячі, меценати, вчені різних наук, артисти. У середині XVIII ст. Дідушицькі полонізувалися і перейшли із греко-католицької релігії на римо-католицьку. З приходом Австрії наприкінці XVIII ст. Дідушицькі отримали графський титул. Одну з гілок роду Дідушицьких — поторицьку — розпочав Юзеф Каласанти (1772–1847), син Тадея Ґервазія (1724–1777). Саме Юзеф Каласанти сформував відому Поторицьку бібліотеку. Інші дві гілки Дідушицьких заклали старші брати Юзефа: Антон Василь (1757–1817) та Валеріян Вікторин (1754–1832), внуком якого був відомий львівський історик Маврицій Іґнатій (1813–1877). Син засновника поторицької лінії Володимир Ксаверій Тадей Дідушицький (WłodzimierzKsaweryTadeuszDzieduszycki, 1825–1899) — власник, меценат і творець одного з найкращих природничих музеїв Галичини — у Львові на вул. Театральній, 18.

Володимир Дідушицький зі своєю дружиною Альфонсиною з Мйончинських (Alfonsyna z Miączyńskich) 1853 р. викупив від Е. Віняжа (Winiarz) віллу разом sз великою ділянкою під Високим замком. Вілла Віняжа була збудована перед 1849 р. у глибині ділянки, і позначена на кадастровій карті Львова 1849 р. (під конскр. №45 4/4, топографічним №3087).

Вже 1853 р. Дідушицькі перевезли до новопридбаної вілли родинну збірку з бібліотекою з Поториці біля Сокалю. Бібліотека нараховувала 55 тисяч томів, серед яких 230 рукописів і пергаментів. Опріч книг, Дідушицькі перевезли велику збірку творів мистецтва: 2000 гравюр, 400 географічних карт, понад 1000 портретів тощо.

Куплену віллу 1856 р. Дідушицькі перебудували на палац за проектом архітектора Вінцента Равського-старшого (WincentyRawski). 1860 р. за його ж проектом на території палацу збудували кілька господарських будинків у класицистичному стилі.

У 1870 р. графиня Альфонсина відкупила кусок схилу між палацом і стрільницею. 1871 р. до північного торця західного крила добудували невелику сторожівку, а 1873 р. почали велику розбудову палацу за проектом архітектора Йозефа Енґеля (JosefEngel). Чільну частину палацу розширили, добудувавши з заходу і сходу два крила, фасади оздобили класицистичним вистроєм. 1878 р. у будинку влаштували алебастрові портали, які графиня Альфонсина замовила у відомого скульптора Леонарда Марконі (Marconi). У 1880–1890-х рр. був розпланований парк із декоративними і рідкісними породами дерев.

У 1893–1894 рр. на викуплених ґрунтах на схилах були збудовані господарський одноповерховий будинок зі стайнею, возівнею і виходками (туалетами) та льодівня. У великій одноповерховій будівлі на північний захід від палацу була розташована канцелярія Дідушицьких.

Найбільша розбудова палацу відбулася 1902 р. Тоді за проектом архітектора Владислава Галицького (WładysławHalicki) надбудували третій поверх, влаштували додаткові сходи і новий дах з люкарнами. Тоді ж фасади палацу між 2-им і 3-ім поверхами прикрасили барельєфними портретами членів родини Дідушицьких, поміщеними в овальні ніші, оздоблені гірляндами — їх автор, можливо, відомий скульптор Антоній Попель (Popiel). 1903 р. розібрали одноповерховий будинок з канцелярією, і за проектом Владислава Галицького провели реконструкцію західного крила з його надбудовою і розбудовою. У такому стані ця частина палацу, окрім даху, дійшла до нашого часу. 1910 р. Альфонсина Дідушицька, після смерті чоловіка Володимира, влаштувала гідравлічний ліфт, який виконало технічне бюро З. Рудаковського (Rudakowski).

У міжвоєнний період у палаці влаштували галерею, яка називалася ім. Дідушицьких. Збірка складалася з творів малярства, графіки і колекції археологічних знахідок. 1940 р. галерею ліквідувала радянська влада, розформувавши збірку між різними новими музеями міста (Галерея мистецтв, Львівський історичний музей, Музей етнографії та художнього промислу). Частина експонатів зникла, серед яких і всесвітньовідомий Михалківський скарб з VIII–VII ст. до н. е. сумарною вагою 7 кг золота.

До 1939 р. власниками палацу і чиншового будинку були нащадки родини Дідушицьких. Після Другої світової війни в палаці розташувалася структура служби безпеки Радянського Союзу, в час Незалежності —Управління військової контррозвідки СБ України у Західному регіоні. Приміщення конюшень і стайні перетворили на помешкання.

Рішенням Львівського облвиконкому №130 від 26.02.1980 р. палац на вул. Лисенка, 15 включений до Місцевого реєстру пам'яток під ох.№157-М.

Архітектура

Палац — раніше будівля з житловими та культурно-освітніми приміщеннями. У плані — П-подібний, зведений з цегли на кам'яних фундаментах, триповерховий з пивницями, які на схилі рельєфу переходять у сутерени, з двома двоповерховими офіцинами (західна видовжена), отинькований. Головна брила і східна офіцина вкриті високим мансардним дахом з люкарнами.

Домінантою всієї об'ємно-планувальної композиції палацу є чільна триповерхова брила, до якої прилягають двоповерхові офіцини. Ідея будинку виражена в архітектурі — палац зведений у стилі історизму. У мистецько-пластичному вирішенні фасадів використані мотиви французького неоренесансу з необароковими деталями — характерний принцип для палацового будівництва другої половини XIX ст. Композиція чільного фасаду симетрична, центрально-осьова. Головна вісь підкреслена триосьовим ризалітом, завершеним трикутним фронтоном, тимпан якого оздоблений стилізованим рослинним декором, з круглим вікном на осі. Партерний ярус будинку підкреслений лінійним рустом, пластика поверхів вирізняється вертикальним членуванням лізенами із заокругленими кутами. Усі вікна декоровані профільованими лиштвами, вікна 2-го поверху — лінійними сандриками. Акцентом на чільному фасаді виступають барельєфні портрети, вмонтовані в овальні, оздоблені гірляндами ніші, поміщені між вікнами 2-го і 3-го поверхів. Ці портрети зображують п'ять визначних діячів родини Дідушицьких і підписані ініціалами: Тадеуш Ґервази, Володимир Ксаверій Тадей, Антон Василь, Юзеф Каласанти, Маврицій Іґнатій. Портрети повторюються на бічному фасаді чільної брили.

Західний (бічний) фасад чільної брили — триосьовий, акцентований трикутним фронтоном, ідентичним до фронтону на чільному фасаді. Крайня вісь підкреслена триарковим входом і кам'яним балконом над ним, який спирається на чотири кронштейни.

Західна офіцина — двоповерхова, з заокругленим південно-західним наріжником. Архітектурний вистрій необароковий: нижній поверх підкреслений дощатим рустом, фасад завершений профільованим карнизом. Західний фасад симетричної композиції, центральна вісь підкреслена ризалітом із кам'яним балконом на кронштейнах. Півциркульної форми вікна 2-го поверху оздоблені профільованими порталами із сегментними завершеннями.

Тильні фасади головної брили і офіцин у необароковому стилі, вираженому у профільованих обрамуваннях вікон, горизонтальні тяги, балкон східної офіцини, люкарни.

Пов'язані місця

Опис

Вул. Лисенка, 17 – житловий будинок

Детальніше про місце
Опис

Вул. Театральна, 18 – будинок природничого музею (кол. палац)

Детальніше про місце

Персоналії

Е. Віняж (E. Winiarz) — власник вілли під Високим замком, яку відкупив Володимир Дідушицький.
Владислав Галицький (Władysław Halicki) (1850–1939?) — архітектор, який спричинився до найбільшої розбудови палацу у 1902 р.
Роберт Ґьобер (Robert Goeber) — інженер, який під'єднав палац до міських мереж.
Дідушицькі (Dzieduszycki) — шляхетська родина українського походження гербу Сас, яка вийшла із сіл Великі і Малі Дідушиці на Стрийщині, їхній родовід тягнеться ще з княжих часів. Найдавніші документи про Дідушицьких походять із 1263 і 1274 рр. і до сер. XV ст. писані виключно українською мовою. Члени родини Дідушицьких відомі як державні діячі, меценати, вчені різних наук, а також артисти. В сер. XVIII ст. Дідушицькі полонізувалися і перейшли із греко-католицької релігії на римо-католицьку. З приходом влади Габсбургів наприкінці XVIII ст. Дідушицькі отримали графський титул.
Альфонсина з Мйончинських Дідушицька (Alfonsyna z Miączyńskich Dzieduszycka) — графиня, дружина Володимира Дідушицького, власниця палацу на вул. Лисенка.
Антон Василь Дідушицький (Antoni Bazyli Dzieduszycki, 1757–1817) — брат Юзефа,  засновник однієї з гілок Дідушицьких, нагороджений орденами "Святого Станіслава" і "Білого орла", масон, член ложі "Святиня Ізіс".
Валеріян Вікторин Дідушицький (Walerian (Walery) Wiktoryn Dzieduszycki, 1754–1832) — брат Юзефа, засновник однієї з гілок Дідушицьких, дід львівського історика Мавриція Ігнатія.
Володимир Ксаверій Тадей Дідушицький (Włodzimierz Ksawery Tadeusz Dzieduszycki, 1825–1899) — власник, меценат і творець одного з найкращих природничих музеїв Галичини у Львові на вул. Театральній, 18, син засновника поторицької лінії.
Маврицій Іґнатій Дідушицький (Maurycy Ignacy Aleksander Dzieduszycki, 1813–1877) — відомий львівський історик, внук Валеріяна Вікторина Дідушицького.
Тадеуш Ґервазій Дідушицький (Tadeusz Gerwazy Dzieduszycki, 1724–1777) — батько Юзефа Каласанти Дідушицького, засновника Поторицької збірки.
Юзеф Каласанти Дідушицький (Józef Kalasanty Dzieduszycki, 1772–1847) — засновник поторицької гілки, зібрав відому Поторицьку збірку з книг та творів мистецтва.
Йозеф Енґель (Josef Engel) — архітектор, який розбудовував палац.
Леонард Марконі (Leonard Marconi, 1835–1899) — відомий львівський скульптор доби історизму, педагог, автор пластики на фасаді палацу.
Антоній Сулима Попель (Antoni Sulima Popiel, 1865–1910) — відомий скульптор і педагог, автор пластики на фасаді палацу.
Вінцент Равський-старший (Wincenty Rawski, 1810–1876) — архітектор, який розбудовував палац Дідушицьких.
З. Рудаковський (Z. Rudakowski) — керівник технічного бюро, яке влаштувало гідравлічний ліфт.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/7839.
  2. ДАЛО 2/3/1133.
  3. Центральний державний архів у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/829.
  4. Науково-технічний архів Інституту "Укрзахідпроектреставрація", Паспорт пам'ятки, 2011 р.
  5. Kronika domowa Dzieduszyckich (Lwów, 1865).
  6. Світлана Лінда, "Архітектура історизму", Архітектура Львова. Час і стилі. XIII–XXI ст., 363-364 (Фото Ю. Едера 1873 р.).


Автори опису — Оксана Бойко, Василь Слободян
Літературний редактор — Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення