Просп. Шевченка, 13 – Обласна бібліотека (колишнє Міське казино)

ID: 1350

Будинок, розміщений між просп. Шевченка та вул. Нижанківського, було споруджено для Міського казино в 1874-1876 рр. за проектом архітектора Філіпа Покутинського та інженера Людвіка Вєжбицького. Він є зразком архітектури історизму (італійського неоренесансу); пам'яткою архітектури місцевого значення (Ох. № 402-М). Від 2009 р. тут функціонує Львівська обласна універсальна наукова бібліотека.

Історія

Казино належить до розважальних закладів, яких у Львові було декілька. Першим у місті в 1799 р. збудували т. зв. казино Йоганна Гехта (Johann Höcht). На цій ділянці сьогодні розміщений головний корпус ЛНУ ім. І. Франка.

Наступним казино, що постало у Львові. було Міське казино (Kasyno Mieszczańske, Kasyno Miejskie) — його споруджено у 1870-х рр. у центрі міста, на вул. Академічній. Тут збиралися представники середнього класу, часто — художники та літератори. У будівлі проводили бали, були тут ресторан, зали для гри в карти, кеглярня (боулінґ), читальні. Про Міське казино є чимало згадок в літературі, зокрема й у спогадах (див. Ольшевська-Пазужина; Szolginia; Piwowarska).

Згідно з літературними джерелами цей будинок було споруджено в 1874–1876 рр. за проектом краківського архітектора Філіпа Покутинського (Filip Pokutyński) та інженера Людвіка Вєжбицького (Ludwik Wierzbicki) (Лінда, 2008, 313). Первісну проектну документацію втрачено, тож сьогодні їхнє авторство неможливо підтвердити архівними матеріалами (ДАЛО 2/1/50; ДАЛО 2/1/51).

На місці казино вже у І пол. ХІХ ст. існував будинок. Сама ж ділянка виникла тут ще у XVIII ст., коли посередині теперішнього проспекту протікала р. Полтва. На мапі 1777 р. тут вже позначено регулярний сад. Перший розміщений на цій ділянці житловий будинок (станом на 1828 р.) був Г-подібним у плані: із бічною офіциною з південного боку. На кадастровому плані 1849 р. забудова відсутня (Історичний атлас Львова, 2013). На плані 1863 р. до Г-подібної будівлі у північно-східному куті ділянки добудовано господарську споруду — стайню, возівню чи, можливо, дровітню.

Аналізуючи планування будівлі, можна зробити висновок, що Казино 1870-х рр. є, по суті, надбудовою над фундаментами попереднього будинку.

Спочатку Казино було двоповерховою будівлею в стилі неоренесансу. Чільний фасад з того часу майже не змінився. У плані будинок був Г-подібним. Усі приміщення зосереджувалися у "фронтовому" корпусі будинку, за винятком бальної зали, розміщеної в офіцині. Станом на 1879 р. на першому поверсі були розташовані просторий вестибюль та парадні сходи на другий поверх, з боків була зала ресторації, а також кімнати для гри в карти та читальня. Вхід до бальної зали було влаштовано через вузький Г-подібний у плані коридор і кілька східців. 1879 р. архітектор Альфред Каменобродський (Alfred Kamienobrodzki) розробив проект веранди, що стала, по суті, розширенням бальної зали. Дерев'яна, на кам'яному підмурівку, веранда була з великими півциркульними вікнами (ДАЛО 2/1/50:15). Згодом її та розміщені поруч службові приміщення перебудували, перетворивши цей простір на малу залу казино, яка водночас слугувала і читальнею.

У 1899 р. Альфред Каменобродський розробив ще один проект розбудови. Згідно з ним будівля зайняла всю ділянку, замкнувши внутрішнє подвір'я з усіх боків. Уздовж тильного фасаду розмістилася кеглярня (зала для боулінґу) та їдальня. Над кеглярнею на другому поверсі, поруч із малою залою, — галерея ("promenoir"), а далі за нею — буфет (ДАЛО 2/1/50:44).

У 1910 р. будинок, очевидно, вже сприймали як застарілий і замалий, тож власники Казино вирішили спорудити новий, сучасний п'ятиповерховий будинок. Львівське політехнічне товариство та Коло польських архітекторів оголосили архітектурний конкурс. Із-поміж десяти учасників переможцем став молодий архітектор Станіслав Данковський (Stanisław Dankowski), який лише роком раніше завершив навчання у Львівській політехніці. Комісія схвально оцінила запропоноване планування будинку, а вирішення фасаду охарактеризувала як "поважне, але без польоту" (Czasopismo techniczne, 1910, 93-96). У запропонованій стилістиці поєдналися мотиви історизму (неокласицизму) і сецесії — ймовірно, архітектор орієнтувався на розміщений поруч будинок Торгово-промислової палати авторства Альфреда Захарієвича (просп. Шевченка, 17-19). Однак через невідомі причини ні цей, ані жоден інший проект реалізовано не було.

1913 року було затверджено невеликий проект Антонія Міснякєвича (Miśniakiewicz) на пробиття дверного прорізу на тильному фасаді та влаштування сходинок (ДАЛО 2/1/50: 57).

1933 року інженер-архітектор Тадеуш Солєцький (Tadeusz Solecki) розробив проект реконструкції будинку. 2 серпня секретар Казино Станіслав Кузінський (Stanisław Kuziński) і президент др. Северин Ленерт (SewerynLehnert) надіслали до магістрату прохання про дозвіл на проведення цієї реконструкції (ДАЛО 2/1/50:18). 20 лютого 1934 р. комісія магістрату оглянула, а 24 березня надала дозвіл на використання завершених приміщень (ДАЛО 2/1/50:28). На документах 1934 р. фігурують підписи секретаря Казино інженера Стефана Блажинського (Stefan Błażyński) та президента Яна Антонєвича (Jan Antoniewicz).

Перебудування 1933 р. зумовило певні зміни, що їх було внесено до планування споруди, зокрема змінено доступ до головної зали Казино. Якщо спочатку туди потрібно було заходити із вестибюля довгим вузьким коридором, то після перепланування вхід став більш зручним і ошатним — він прямував через майданчик головних сходів. Окрім цього, було проведено ремонт/реконструкцію каналізаційних мереж за проектом інж. Рудольфа Польта (Rudolf Polt), службових сходів, частини даху, а також пофарбовано фасад. Будівельними роботами керував будівничий Юзеф Масловський (Józef Masłowski). Приблизно у той самий час провели також заміну електропроводки (дата й автор креслень не відомі — ДАЛО 2/1/50:58-59).

У 1941 р., під час німецької окупації, в будинку розмістили офіцерське казино. Збереглися креслення 1941 та 1942 рр. без підписів, печаток чи затверджень. Серед них є поверхові плани, що відображають наміри провести ґрунтовне перепланування, зокрема було передбачено: влаштувати підвали під усією будівлею; збільшити помешкання секретаря та перенести його в підвал; значно збільшити кількість кухонних та службових приміщень кельнерів; влаштувати сцену у бальній (кабаретовій) залі й додати переодягальні для акторів та ін.  Крім цього, до наших днів дійшли деталізовані креслення столярки всіх сходів і частини внутрішніх дверей (ДАЛО 2/1/50: 55, 61, 63; ДАЛО 2/1/51). Очевидно, не всі плани було реалізовано.

У радянський час споруду займав будинок політосвіти. Ймовірно, саме в цей час було пробито вікна в колишній бальній залі (на тильному фасаді). У 1990-х рр. це приміщення використовував Народний рух та громадські організації. Від 2009 р. тут функціонує Львівська обласна універсальна наукова бібліотека. 

Пов'язані історії

Архітектура

Будинок є характерним зразком архітектури доби історизму. Він характеризується змішаною поверховістю — двоповерховий з боку проспекту, одноповерховий з тилу. Окрім цього, будинок має підвали й горища. Зведений з цегли, перекриття — дерев'яні, двосхилий дах над передньою частиною, односхилий — над тильною та офіцинами; має невеликі люкарни. Покрівля бляшана. У плані будинок наближений до квадрата, має два вуличні фасади (з боку просп. Шевченка і з боку вул. Нижанківського), всередині — замкнене внутрішнє подвір'я.

Цілком імовірно, що будівля Казино від 1870-х рр. є надбудовою над фундаментами старішого будинку, який мав меншу площу забудови. У такий спосіб підвали мала не вся будівля.

Спочатку будинок був Г-подібним у плані. Через портал у центрі фасаду був головний вхід, який пролягав до просторого вестибюля. Із боків розташовано гардероби, а попереду — тримаршеві сходи. Поруч, на партері, розміщувалися кімната для гри в карти та велика читальня із малим залом для некурців. Вікна цих приміщень виходили на проспект. Справа, за читальнею, було помешкання секретаря із вікнами у подвір'я. А через вузький Г-подібний коридор зліва вестибюля було влаштовано вхід до головної ("великої"), бальної, зали Казино. 1879 р. залу розширили, зокрема прибудували з боку подвір'я дерев'яну веранду, що, безперечно, погіршило природне освітлення. У 1880–1890-х рр. веранду із суміжними службовими приміщеннями перебудували на малу залу Казино.

1899 р. із тилу споруди прибудовано кеглярню з їдальнею на партері та із галереєю і буфетом на другому поверсі. Щоправда, до цих приміщень не було комфортного доступу. В той час Казино безпосередньо межувало зізаду з ділянкою сусіднього будинку, а вулиці (сучасної Нижанківського) тоді ще не існувало. Тож перехід був влаштований із центрального вестибюля і через подвір'я. Лише в 1913 р. з боку вже прокладеної вул. Бурлярда, на тильному фасаді, з'явився вхід.

У 1933 р. будинок реконструйовано: поновлено його каналізаційну систему, пофарбовано фасад, замінено частину дахових конструкцій та покрівлю, а також покращено планування. Зокрема вхід до великої зали Казино влаштували через майданчик головних сходів (незручний довгий вузький коридор використали для влаштування туалетів та ін.). Сходи, які вели з коридору до зали, зберегли для сполучення із залою ресторації. Поряд із залою зручно розмістився жіночий туалет, а доступ до чоловічого був через вестибюль на першому поверсі.

Чільний фасад будинку практично не змінився від 1870-х рр. Він симетричний, одинадцятиосьовий, вирішений у вишуканих формах італійського неоренесансу. Симетрія підкреслена тонким тривіконним центральним ризалітом. Фасад має характерну для історизму тектонічну композицію, декорований коринтським ордером. Має масивний цоколь, стіни першого поверху рустовані: спочатку ряд діамантового, далі почергово ряди гладкого та фактурного квадрового рустів. На другому поверсі стіни гладкі. Прямокутні вікна фланковані канельованими пілястрами, що підтримують трикутні сандрики. Вікна ризаліту півциркульні, з профільованими архівольтами і замковими каменями. Між ними розміщені канельовані пілястри. Фасад завершений антаблементом коринтського ордеру, з гладким фризом. На ризаліті фриз декорований ліпними арабесками.

Сучасний вигляд тильного фасаду є результатом багатьох перебудов. Сьогодні він мінімалістичний, з дев'ятьма півциркульними вікнами. Вони розміщені асиметрично, без декору.

Інтер'єр Казино, зокрема бальної зали, також був вирішений у неоренесансному стилі, з ордерним коринтським декором. Значною мірою він збережений до сьогодні.

Пов'язані місця

Опис

Просп. Шевченка

Детальніше про місце
Опис

Просп. Шевченка – колишній пам'ятник Корнелю Уєйському

Детальніше про місце

Персоналії

Венцель Юзеф (Józef Wenzel) — працівник Міського казино у 1900 р., зазначений в адресній книзі як мешканець будинку, можливо його секретар.
Вєжбицький Людвік (Ludwik Wierzbicki, також Вербицький, 1834–1912) — польський інженер, випускник Віденської політехніки. У 1860–1889 рр. працював на різних посадах на залізниці ім. Карла Людвіґа. Автор проектів вокзалів у Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Чернівцях та ін. вокзалів цієї залізниці. У 1871–1889 рр. працював у Львові. Від 1897 р. — директор Державної залізниці. Викладав у Львівській політехніці, був членом Міської ради Львова, активним громадським діячем. Ймовірно, був співавтором проекту будинку Міського казино.
Гойнацький Владислав (Władysław Hojnacki— секретар Казино.
Ґьотц Маріан (Marian Hötz— один із президентів Казино.
Данковський Станіслав (Stanisław Dankowski) — польський архітектор, від 1917 р. — будівничий м. Сосновець Силезького воєводства у Польщі, навчався у Львівській політехніці у 1904–1909 рр. Автор переможного конкурсного проекту казино (1910 р.)
Дилевський Ян (Jan Dylewski), др. — польський науковець, член міської ради, громадський діяч. Зазначений в адресній книзі 1902 р. як керівник Казино.
Дунєвич Едвард (Edward Duniewicz) — в адресних книгах 1897 і 1900 рр. зазначений як мешканець будинку
Ісакєвич Францішек (Franciszek Isakiewicz)— секретар Казино, мешкав у будинку принаймні в 1910–1916 рр.
Каменобродський Альфред (Alfred Kamienobrodzki, 1844-1922) — львівський польський архітектор. Автор проектів кількох реконструкцій будинку казино, зокрема в 1879 і 1899 рр.
Ленерт Северин (Seweryn Lehnert), др — віце-президент Міського казино і Літературно-мистецького кола.
Лісєвич Зиґмунт (Zygmunt Lisiewicz) — адвокат, мешканець будинку в 1900 р.
Лісєвич Олександр (Aleksander Lisiewicz) — адвокат, член Міської ради, мешканець будинку в 1900 р.
Маліновський Юзеф (Józef Malinowski, 1812-1890) — доктор права, адвокат, член міської ради, громадський діяч, меценат, багатолітній президент Казино
Масловський Юзеф (JózefMasłowski) — будівничий (майстер-муляр), керівник будівельних робіт під час реконструкції будинку в 1933–1934 рр.
Міснякєвич Антоній (Antoni Miśniakiewicz) — автор проекту з облаштування дверей на тильному фасаді будинку 1913 р. (з боку вул. Нижанківського).
Покутинський Філіп (Filip Pokutyński1829-1879)— польський архітектор, випускник Технічного інституту в Кракові та Берлінської загальної будівельної школи, а також Мюнхенської академії образотворчих мистецтв. Автор численних проектів громадських будівель у стилі історизму в Галичині. Ймовірно, був співавтором проекту будинку Міського казино.
Польт Рудольф (Rudolf Polt) — інженер, автор проекту ремонту/реконструкції каналізаційних мереж будинку в 1933 р.
Солецький Тадеуш (Tadeusz Solecki) — інженер, автор проекту реконструкції будинку в 1933 р.
Федорович Рудольф (Rudolf Fedorowicz) — секретар Міського казино, мешканець будинку в 1900 р.

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/50
2. ДАЛО 2/1/51
3. Лінда С., "Архітектура історизму", Архітектура Львова: час і стилі ХІІІ–ХХІ ст., ред. Бірюльов Ю., (Львів: Центр Європи, 2008), с.
4. Шолґіня В., "Місто бавиться", журнал "Ї", число 52: "Польський усе-світ Галичини"
5. Гелена Ольшевська-Пазужина, "Мій Львівський Мікрокосмос", журнал "Ї", число 52: "Польський усе-світ Галичини"
6. http://photo-lviv.in.ua/miske-kazyno-unikalnyj-budynok-dlya-svoho-chasu/
7. "Konkurs na gmach kasyna we Lwowie", Architekt, Nr 1, (Kraków, 1910), s. 20
8. "Rozstrzygnięcie konkursu na projekt kasyna we Lwowie", Architekt, Nr 3, (Kraków, 1910), s. 50
9. "Konkurs na gmach Kasyna miejskiego we Lwowie", Czasopismo techniczne, Nr 7, (Lwów, 1910), s. 93–97
10. Додаток до Czasopismo techniczne, Nr 7, (Lwów, 1910), tabl. IV–IX
11. Anna Piwowarska, W świecie arystokracji
12. Album inżynierów i techników w Polsce, T. I, Część III, życiorysy
13. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1889).
14. Skorowidz krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1910).
15. Księga adresowa krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lwów, 1900).
16. Księga adresowa krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1902).
17. Księga adresowa krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1913).
18. Księga adresowa Małopołski, Wykaz domów na obszarze miasta Lwowa (Lwów. Stanisławów. Tarnopól, 1935–1936).
 


Авторка опису — Ольга Заречнюк

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення