Вул. Пекарська, 50а – корпус Академії ветеринарної медицини (колишній палац)

ID: 1349
Двоповерхова будівля колишнього палацу споруджена у ХІХ ст., але її точніше датування є дискусійним. Зразок рідкісної для Львова неоготики, пам'ятка архітектури (Ох.№773-М). Сьогодні тут розташована кафедра бджільництва Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького.

Історія

Забудова на місці сучасного корпусу зі ставом і регулярним парком вперше позначена на плані 1802 р. Бачимо три будівлі, центральна з них має виразний ризаліт у бік вул. Пекарської. Подібний характер забудови з незначними змінами картографія подає до II пол. ХІХ ст. Лише на планах 1870-х рр. центральна будівля змінює конфігурацію. У 1871 р. та 1877 р. її показано з двома бічними ризалітами від півдня. На плані 1887 р. вона знову прямокутна і видовжена в плані. Подібний до сучасного вигляд з виступом із півдня та прибудовою зі сходу палац має лише на плані 1895 р. Картографічний аналіз не відповідає давнім та сучасним матеріалам дослідників Львова, згідно з якими свій вигляд будинок отримав найпізніше у 1840-х рр. і, таким чином, представляє чи не найперший приклад неоготики у Львові. Базуючись на такому датуванні, дослідники припускали, що автором проекту палацу або лише його декору був відомий арх. Фридерик Бауман (Baumann).

Традиційно вважають, що палац зведено для гр. Генрика Дідушицького гербу Сас (Dzieduszycki herbu Sas). Після його смерті (1845) садиба переходить до його вдови Теодозії з Мельжинських (z Melżyńskich). Родина Дідушицьких була тісно пов’язана з багатьма італійськими аристократами, тому її представники й шанували венеційську готику. Дослідники припускають, що у 1840-х рр. ділянка перейшла до гр. Тадеуша Туркула гербу Остоя (Turkuł herbu Ostoja), останнього дідича Тарнополя (до 1843 р.). 1830 р. він одружився з Геленою Полетило гербу Тривдар (Połetył herbu Trzywdar), представницею іншого відомого графського роду. 1832 р. у подружжя народилася дочка Феліція, яка в середині століття вийшла заміж за венеційця гр. Анжело Феліче Ніколо Комелло (Angelo Felice Nicolò Comello), борця за незалежність Італії, очільника батальйону Національної гвардії (іт. Guardia Civica). Цей патріот боровся з австрійським урядом, тому важко уявити, щоб його ім’я потрапило в той час до назви палацу на землях Галичини. Цей факт міг мати місце тільки після поразки Австрії у війні з Італією та Пруссією і утворення фактично нової держави – дуалістичної Австро-Угорщини (1867). З іпотечних книг відомо, що Феліція Комелло отримала у спадщину ділянку з палацом у Львові в 1870 р.

1932 року в палаці відкрив свою правничу канцелярію Євгеній Батицький (Batycki), батько відомої польської акторки Софії Батицької, міс Польщі 1930 р. 1937 року палац перейшов у користування до Ветеринарної академії. У 1985 р. внаслідок незадовільного технічного стану будівлі було розроблено проект його реконструкції. Тоді було, зокрема, спроектовано високий стрімкий дах палацу на заміну існуючого пологого – для імітації ґонтових дахів, характерних для архітектури до сер. ХІХ ст. (Ін-т "Укрзахідпроектреставрація").

Архітектура

Осібно розташована будівля у верхній частині вулиці. Найкраще сприймається з півдня, від скверу. За стильовим рішенням – неоготика, що рідко зустрічається у Львові. Одним із аналогів будівлі у Центрально-Східній Європі можна назвати палац Людвіка Міхала Паца (Ludwik Michał Pac) у містечку Довспуда на Сувальщині (Польща), збудований у 1820-х рр. за проектом арх. Петера Босіо (Peter Bosio) та Генрика Марконі (Henryk Marconi).

Палац Тьєполо-Комелло (Palazzo Tiepolo ora Comello) у Венеції, збудований у XVI ст. за участі Андреа Палладіо (Andrea Palladio), Якопо Сансовіно (Jacopo Sansovino) чи Алессандро Вітторіо (Alessandro Vittoria) та реконструйований у 1837 р., має відмінне стильове вирішення. А проте палац у Львові був зведений саме у венеційській манері XV ст., яка сполучала ранньоготичні форми з візантійськими та мавританськими елементами (у Венеції це Палаццо Дожів, Ка д’Оро, Палаццо Дандоло, Палаццо Каваллі-Франкетті тощо). Венеція стала ближчою до австрійських провінцій після її приєднання до імперії Габсбургів (1815).

Будівля палацу формує червону лінію вулиці, прямокутна в плані, з добудованим об’ємом зі сходу. Мурована з цегли, тинькована, двоповерхова з двоповерховою мансардою, добудованою під час реконструкції. Розпланування зально-анфіладне, частково змінене у II пол. ХХ ст. внаслідок адаптації приміщень до потреб навчального закладу.

Стилістика будівлі яскраво визначена в оформлені південного фасаду. Його композиція симетрична, з 11-ма осями вікон, прямокутними у партері та стрілчастими на 2-му поверсі. Центральна площина виділена ризалітом з аттиковим парапетом, увінчаним пінаклями. Вісь симетрії акцентують готичний портик та вімперґ із фіалою, що здіймається над парапетом. Віконна столярка – з масверками-трифоріями у завершеннях. Високий дах критий дахівкою, має два ряди трикутних люкарн. Таке вирішення даху походить з часу реконструкції будинку за проектом 1986 р.

Північний фасад має скромніше оформлення. Центральну частину виділяє тонкий триосьовий ризаліт, на 2-му поверсі – зі стрілчастими вікнами в профільованих нішах. Тридільні вікна з гостролукими центральними частинами фланкують фасад із боків. Вертикальний ритм підкреслюють пілястри з канелюрами та стрілчастими завершеннями. Фасад увінчує карниз широкого профілю, фриз – у вигляді аркатурного поясу.

Вистрій інтер’єру не зберігся. Гербові картуші на південному фасаді розкривають імена власників палацу. Герб "Тривдар", що розміщений на балюстраді портика, належав гр. Полетилам (Гелена Полетило – дружина Тадеуша Туркула). Гербом "Сас", що знаходиться на пілястрі під вімперґом, володів рід Дідушицьких, перших власників ділянки. Поруч вмонтований видозмінений герб "Остоя", яким володіли Туркули. Ще один із гербів, розміщений на пілястрі ребра ризаліту, не ідентифіковано.

Перед південним фасадом розбиті регулярні газони. В глибині, на місці колишнього ставу, встановлено сучасну фігуру Матері Божої.

Персоналії

Анжело Комелло –Ніколо Феліче (Angelo Comello – Nicolò Felice) (1823–1879) – герой визвольної війни Італії, чоловік Феліції з Туркулів.
Гелена Туркул з дому Полетило (Helena Turkułł z domu Poletyłło) гербу Тривдар (Trzywdar) – дружина Тадеуша Туркула.
Генрик Северин Дідушицький (Henryk Seweryn Dzieduszycki) гербу Сас (Sas) (1795–1845) – власник палацу.
Євгеній Батицький (Eugeniusz Batycki) – правник, посідав палац у користуванні.
Софія Батицька (Zofia Batycka) (1907–1989) – відома польська акторка, міс Польща (miss Polonia) 1930 р., дочка Євгена Батицького.
Тадеуш Туркул (Tadeusz Turkułł) гербу Остоя (Ostoja) (1808–1881) – магнат, підприємець, власник палацу.
Теодозія Дідушицька з Мельжинських (Teodozja z Melżyńskich Dzieduszyckа) (1800–1878) – дружина Генрика Дідушицького, власниця палацу.
Феліція Комелло з дому Туркул (Felicja Comello – Felicita z domu Turkułł) (нар. 1832) – власниця палацу.
Фридерик Бауман (Fryderyk Baumann) (1765/70 – 1845) – архітектор родом з Курляндії, у 1810-х рр. працював у Ланьцуті, з 1817 р. – у Львові.

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/2317.
  2. Науково-технічний архів ін-ту "Укрзахідпроектреставрація". Справа Л-206-1, Т. 1; Т. 2; Т. 3.
  3. Центральний державний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 146/1/630:13.
  4. Dizionario dell'Unità d'Italia (Milano).
  5. Gratkowska-Saarlini E., Prądka E., Rodzina Dzieduszyckich we Włoszech, "Biuletyn Polonia Włoska", 2012, R. 17, №34 (64/65), 21-22.
  6. Karolczak K., Das Palais als Wohnstätte der Aristokratie am Fallbeispiel Lemberg, Wohnen in der Großstadt 1900–1939. Wohnsituation und Modernisierung im europaischen Vergleich (Franz Steiner Verlag Stuttgart, 2006), 368.
  7. Orłowicz M., Ilustrowany przewodnik po Lwowie (Lwów, 1925).
  8. Карти Львова в проекті "Карти міст" Центру міської історії Центрально-Східної Європи.
  9. Мельник Ігор, Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини (Львів: Центр Європи, 2008), 317-318.
Автор опису – Ігор Сьомочкін
Редактор – Ольга Заречнюк
Літературний редактор – Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення