Пані Стефанія Ольга
Мову респондента/респондентів у вибірковому транскрипті інтерв’ю відтворено без змін.
Працювала в Онкодиспансері, завідувала там аптекою, спочатку там був аптечний пункт… Головним лікарем була Крамчиніна Віра Леонідівна, росіянка, дуже справедлива і дуже розумна людина… Всі працівники згадують її надзвичайно добре… Від січня 1959 року була аптека, я її фактично організувала. Диспансер спочатку був на вулиці Пушкіна, 48, теперішня (вулиця) генерала Чупринки… Там було 90 ліжок, коли я прийшла… Там приміщення мале… Так я там працювала до 64 (1964) року. Від 60 (1960) року почали будувати нове приміщення на вулиці Броньовій, тепер Гашека. Там було стільки мокроти, там були озера і ми просто дивувалися як там можна будувати будинок…
Родина. Помешкання:
Предки мого батька були французи… Батька працював при трамваю…, в 27 (1927) році вступив в трамтрест і звідтам до самого кінця працював…, десь до 53 (1953) року…
Я народилася на вул. Інституцькій, там була каса хорих…, а проживала за Польщі на вулиці Ґноньскего, то є воєвода…, потім Метлинського, 41. У нас там був домик, дві кімнати, кухня, там всі додатки, півниця, стрих, город, сад… Як прийшли совєти, то ми з того городу фактично жили. Як батько мав 380 злотих, то були гроші, а отримав 380 рублів, при чому буханець хліба коштував60 рублів. Все, що було вдома можливе продати, все продавалося, бо треба було вижити, все золото, перстені…
(Будинок був на) Знесіння, Нове Знесіння, бо Старе Знесіння є за рейкою, за штреком, там є ціла полоска залізничних колій…, то вже ближче по ту сторону до Кайзервальду… А Нове Знесіння, то коли їхати по вулиці Богдана Хмельницького, то там, де вже є Бачевський 1782, пам’ятаю рок заложеня…, то була дуже велика фірма, відома в Польщі…По лівій стороні був нафтоперегонний завод…, а по правій було Знесіння. Там не було каналізації… Будинок будований в 33 (1933) році… за зарплату…, то шо в трамтресті працював…
…в 61 (1961) році купили частину дому на “Професорській колонії” на Коцка, 9. І так ми там мешкали до 2004 року… Той дім пан Газдайко будував десь в 57 (1957) році… Пан Газдайко – то був купець, він працював в універмазі, той, що є в Ринку…, тканинами займався…
(Вул. Чернігівська, 34) …Вікна всі поміняли (в квартирі)…, де є лазничка, то там була кухня. Там, де ми зробили кухню, то там була третя кімната.
Прихід радянської влади:
То було страхіття. …Перше вересня як почалася війна я навіть пам’ятаю як я була одягнена… Я мала ґранатову суконочку… і тоді були дуже модні полоски білі, поляки то називали шлячкі… Мала йти до школи, але не пішла, бо вже війна вибухнула… Навпроти панство Полянські… Два тижні була та війна… і за два тижні прийшла руска армія. В будьоновках солдати… То було літо, ше тепло, а вони вже в тих будьоновках… То всьо було молоде, в тих кирзових сапогах, в тих шинелях… Страхіття. Потім на вулиці Жолкєвскіх, то називалася теперішня вулиця Богдана Хмельницького було повно магазинів… Через пару днів вони розбивали магазини і забирали все… По шо вам шкіра, вам чоботи потрібні, “Ничего, мы свое привезем. Это на память…”… А наші люди стояли і дивилися як на чудо якесь. Як то розбивати магазини і всьо забирати з тих магазинів… всякі сувої тканин і на плечі, до своїх авт… Нам то було страшно дивно…
…Школа короля Данила, то була приватна українська школа. Я знала, що піду до приватної української школи короля Данила. А потім два місяці перед тим як йти до школи батька каже: “Не підеш дитинко до тої школи, підеш до польської школи імені Іссаковіча”. Тому, що батько був на державній посаді польській, і якщо б вони довідалися, що батько післав дитину до української школи, його би звільнили з роботи…
Поляки були страшні антисеміти… Тоді не було сіти, були паркани дерев'яні. Наш дім і ціле обістя теж було запаркановане. …на парканах було: “Біць жида і русіна”… Українці, не було слова “українці”, а – “русін”.
Як прийшла радянська влада, я перейшла в український клас. …Українською мовою я мало володіла. Мовою то я володіла, а писати, то я слабо писала… І я просилася, щоб мене назад віддали до польської школи…
Німців ми тут у Львові всі зустрічали з букетами квітів. Ми так були пригнічені, пригноблені совєцкою владою. …в січні 40 (1940) року були страшні вивози, несправедливі, то трудно представити… вивіз був страшний. У нас речі всі були спаковані… Мало шо, якийсь сусід на нас щось скаже… Батько мав на синьому бархаті золотими нитками вишитий тризуб, за Польщі, то можна було тримати в приватній хаті… Як прийшли визволителі батько боявся то тримати…, він мав багато українських грошей… А потім десь в 49 (1949) році, коли були такі страшні вивози і арешти, він казав я не буду так ризикувати і то всьо попалили… Ми продавали все, що тільки можна було: килими, образи, золото, – всьо продавалося тільки, шоб вижити… Но потім оказалося, що як онді в одному сенсі, так другі в другому сенсі…
Німецька влада:
В 42 (1942) році був страшний голод, то ми чекали, коли наша картофля виросте. Картопля виросла вже десь в кінці травня. Батько мав родину десь біля Судової Вишні, там йому дали мішок пшениці. І він з тим мішком пшениці на плечах приїхав до Львова, а на львівському вокзалі якийсь гестаповець побачив…, той відразу забрав, батька побив… Ми десь трошки дістали насіння виги, то ми ту вигу, батько зробив такі жорна…, на тих жорнах молов ту вигу і мама пекла пляцки, не могла того їсти… Що нас спасало, що ми за Польщі брали щодня дві літри молока в пані Козачкової… за німців був страшний голод. І не позволяли, не дали можливості з села привезти щось… Цукру не було, мама посіяла цукрові буряки, варили ті буряки, такий сироп густий був… Овес палили, робили таку каву з того… В 42 (1942) році дуже панував тиф черевний… Ми ходили в поліклініку, нам давали уколи між лопатки… …Великі машини авта німецькі і ловили людей, …повезли на кінець вулиці Городецької. Там були якісь плантації, ми мали полоти картофлю. Ми були голодні, нам дали трошечки якоїсь зупки… Ми там були цілий день, а потім нас на машинах відвезли до центра міста…
Автор – Галина Боднар
