Пані Олена

Проживає на вул. Академіка Богомольця, 5 з 1965 р. У інтерв’ю йдеться про квартиру на другому поверсі будинку № 5 на вул. Академіка Богомольця. Оповідачка розповідає, за яких обставин у цю квартиру переселилася її бабця. Згадується про попередніх мешканців квартири, речі, що вони залишили. Оповідачка детально розповідає про сусідів у будинку і по вулиці загалом. Подається оцінка змін, що їх зазнала вул. Академіка Богомольця. У характеристиці будинків на вулиці оповідачка вирізняє будинок № 6.

Загальні відомості. Родина:

…Народилася я тут, повністю в тій хаті. Батьки мої переселенці: мама з Східної України, тато якраз переселенець з Польщі… А тут в хату вийшло, що маєї баби рідний брат воював, коли вертався з війни. Ну той поверх був вільний, він його заселив, одружився, привіз дружину…, привіз свою сестру. Ну і тут оселилися всі… ну він так тут і оселився, в боковій кімнаті жив якийсь професор, а там жила полячка, яка ще чомусь не виїхала, але потім її заставили виїхати. А тут під час війни я не знаю, що було, бо в туалеті було повно паперів забито, прямо писанини… Але. Так як ми знаємо, то будинок австрійський і виходить… Та родина (сусіди-родичі) до сьогодні кричить, що тут служанка жила, ми як прислуга повинні були їм все життя допомагати за те що, там дядя Вася привіз нас…

Перепланування. Ремонти:

Тут на нашому поверсі нічого не змінено. Бо на верху (квартира на третьому поверсі) там перегородку знімали, зробили з двох кімнат одну, на нашому поверсі все як було, так і лишилося. Ми просто розділили між собою і все. А так професор він просто доживав віку, він українець, наскільки я пам’ятаю, бо він доживав, він, по моєму, так і помер. А полячка просто виїхала… Тут було по кімнаті (після закінчення Другої світової війни), тут жила вся родина… Тут було уплотнєніє, таке сильне… Там де професор – жила старша сестра, кімната – сім’я, кімната – сім’я… На поверсі… 5 кімнат було і одна кухня. То ми потім, коли лишилося дві сім’ї, розділили кухню, їм лишили ванну, ванну зробили собі в кухні. А вони з кімнати зробили кухню… Одна родина але все рівно комунальна квартира. А в мене так і є, ще зараз загальний коридор.

Речі попередніх мешканців:

…То єдине було – той туалет забитий. І всьо, нічого не було. Речі були в тої полячки, я знаю, що вони на поверсі (сусіди) купили, довший час, то була спальня. Ну але то була звичайна, то не була навіть австрійська, звичайна така і всьо. А такого особливого нічого не було, …коли ми три роки назад робили побілку… і ми здерли до кінця (стелю)…, я просто поразилася…, там така…, був візерунок… то були лінії, такий квадрат, рівнесенько, фарба…, чоткий малюнок був… і лілії, контури такі гарні… А пічку ми не валимо, то їхня…, у нас їх дві… Там на верху (квартира на третьому поверсі)… чось повалили… Я вважаю, що в мене в хаті прикраса – пічки…, ну шо там дуже поставиш. Ну поставиш шафу… В нас просто гарні (пічки), навіть у сусідів у великій кімнаті гладкі, а в нас з узорами… То австрійські пічки, ми нічого не міняли…

Сусіди:

…я з нею (бабцею) говорила, що тільки двірничка жила внизу. …В нас мінялися, от коли мені десять років було на третьому поверсі помінялися…, все рівно то були в’їжджі, повоєнні… Я наскільки розумію, Львів був пустий… тут не було таких. Щоб пережили війну, я їх просто не знаю… Там жила дворічка (на першому поверсі)… От я знаю, що під час війни жив тільки сусід знизу, пан Бериляк…, вони польські українці…, то єдине, що вони, по-моєму, корінні…, але, видно, їх не виселили. Бо вони українські поляки…

Два поверхи в нас (будинок № 5) викуплено, вони хотіли ще викупити…, я сказала: “Я продавати нічого не буду”. Четвертий викуплений, вони чекають, коли ми продамо…, ніхто не живе…, розділилися – одні хотять продати, інші – ні, як і на першому поверсі…

Будинок:

…За сорок років тільки раз побілили…Сходи (такі), які були, мозаїка, яка була, така і є наверху, просто вона там капає періодично…

Сусіди:

На нашій вулиці було дуже багато євреїв, то єдине. Але все рівно вони переселенці… вже заселювалися, бо я так дружила, я знаю всіх…, одного називали білоруський єврей, тобто корінних не було. …Всі продали, в один час дуже гарно платили за центр і всі попродали хати…, то недавно, то п’ять років назад (2004 р.) бум був…

Вулиця:

В нас так виходило, що наша вуличка була непроїзна…, самі качелі, то була дитяча площадка…, а тепер, то проїздна частина, воно повністю змінилося, стала проїздною частиною і всьо… Колись був столик з кріслами, де шахмати грали…, лавочки були…, дві качелі, була горка, ну колонка, колонка працювала, вода була, пісочниця, ну звичайна така площадка була, просто кругом така…, і по боках ми бамбінтон грани, не було проїзду… То була бокова вулиця, ми навіть на дорозі виходили… (діти бавилися) Дерева як були, так і були, клумби. То зараз вони поставили…, а так, то була всьо площадка…

Будинки:

Всьо було, як було, мало що змінилося… Ось шо мені найбільше не подобався, то перший під’їзд, він якийсь такий мав свій двір, ми навіть не дружили, от вся вулиця Богомольця дружила разом, а то один, вони ніби мали свій двір і самі бавилися… Наші будинки були якісь більш цікавіші…

Він дивився самий гарний з всіх будинків по архітектурі, і коли вони його так освітлили… Але я не хочу сказати, що я б хотіла жити в ньому. Я була в тому будинку, бавилася, положення кімнат…, там похлєще ділили, там якось дуже великі кімнати і поділити їх неможливо було, і уюту не було… Тма палаци прямо, гуляй прамо… Зате він гарний ззовні…