Пані Анна

Проживає на вул. Академіка Богомольця, 11 А з 1936 р. (Оповідь здебільшого веде Світенко Анна Іванівна, розповідь її доньки пані Христини зазначено у вибірковому транскрипті). Оповідачка переїхала до Львова в будинок 11 А по вул. Академіка Богомольця ще дитиною з батьками в 1936 р. У інтерв’ю детально розповідається про власників будинку 11 А до початку Другої світової війни, яких вона ще застала. Розповідається по колишніх власників будинку № 6. Згадується про бомбосховище в підвалі будинку. Подаються відомості про розстріли у тюрмах Львова влітку 1941 р., німецьку владу у Львові, а також загалом радянську владу в місті в період війни і відразу після її закінчення.

Мову респондента/респондентів у вибірковому транскрипті інтерв’ю відтворено без змін.

У 1936 р. сім’я переїхала з м. Городка до Львова… відразу після приїзду проживали на вул. Академіка Богомольця…

(пані Христина) … було дві кімнати, коридор… Тут жив лікар, тут (показує) було його приватне помешкання, тут (показує) був його кабінет… Тут Ви зайшли, тут роздягалися, прийомна лікаря… Не було спільних квартир, кожна квартира була окремо. Тут було пів крила з розрахунком на лікаря, там жила сусідка, теж повноцінна квартира, то потім вже освободітєлі зробили, там жили інші люди. … жила така старенька полька… і жила з нею така монашка, дві старенькі. … вони були багатими людьми, їх так десь до нас притикнули…, потім вони померли і ми приєднали ту кімнату… На третьому поверсі теж повноцінні квартири чотири і три кімнати…

(Світенко Анна Іванівна)…Там жив господар з правої і лівої сторони, господар того будинку, то був єврей… Там був чоловік і жінка, він був фризієром, мали дві дочки… Прийшла війна, їх до гетто, ше добровільно було з початку…

В нашому будинку є ще бомбосховище, до війни його не було, ні його зробили ще в 39 р., коли бомби падали ми там сиділи… Там в скверику є така буда, там був вихід…

(пані Христина) …В пивницях нашого будинку були ліжка…, полиці, вони забрали майже всі підвали, воно всьо таке монументальне було…

…Власники тих всіх домів були дуже богаті люди. … 6 номер, то був польський… … там була дочка така нефайна, але вийшла за одного лікаря, терапевта, і вони зразу відпустили йому ту квартиру внизу, то був кабінет і рентген кабінет… А в подвір’ї там три кімнати, то вони собі жили. А тут кругом переважно жили євреї. Прийшов приказ, так, як нашим господарям, всім до гетта. І вони спочатку самі їхали, думали… Наша вулиця, казали за Польщі, була панська. А де гірший район, то за Оперним театром… Тих дерев не було, був такий скверичок, травник лежав. А ті дерева вже посадили в 39 р. Студня діє до цього часу, німці поставили перед відступом, німці були окупанти і то думали…

… то була така панська вулиця. … під 15, то була друга кам’яниця, там була така полька власниця, то вона мала дочку лікара, зятя лікара, а друга дочка за якогось інженера вийшла замуж, то таке всьо панство…

То була гарна, нормальна, спокійна, тиха вулиця. Тут не було крику, тих піяків…

… В подвір’ї сусіднього будинку збереглися такі сходи металічні, де піднімали тяжкі речі…

(пані Христина) …пані Лиса… (колишня мешканка будинку № 6) на вікні тут коцик і обсервація була повна, вона знала за всіх… На першому поверсі 5 будинку… була така баба Маша…, ніби була дворником… видавала українську інтелігенцію…, німці прийшли, вона здавала жидів…

Радянська влада 1939–1941 рр.:

Що ми побачили? …Військо було дуже бідне, таке нещасне. Дьогтьом мазали чоботи…

(Світенко Анна Іванівна та пані Христина) …німців ще не було і в суботу зранку дворники першими побігли до тюрем…Пан стогній був такий, двірник…, підняв людей… Мама з бабцею поїхали на Замарстинівську, дітей не впускали. На рано вже прийшли німці… Вони все фотографували… Але родичів заарештованих впустили на територію тої тюрми. А на неділю вони вже стягнули жидів, яким видали рукавиці… і вони витягували… і на високі підводи грузові, грузили тих, кого могли… … тиждень до того вони розстрілювали, люди не могли зрозуміти чому працюють трактори на подвір’ях тих тюрм… …на Замарстинівській, там є така клумба, то тих, кого не могли взяти туди, зробили таку велику могилу. В 1944 р. повернулися сюди у Львів і допитували всіх свідків, хто це міг бачити. Моєї товаришки батьків тримали три дні на Дзержинського…

(пані Христина) …Прийшли перші ті солдати, тато каже форма та така страшна. … Але найбільше шоу було те, як їх кілька зайшло на базар. І людям шкода було, візьміть там без грошей голубець, то, то попробував, потім склянку молока, а за ним квашений огірок, людей то вже насторожило, і потім він підійшов власне там, де продавали горілку. … були такі рюмочки… Весілля було пляшка горілки і бочка пива, а молоді танцювали, то старша кавалєрка… Ну і та йому дає, він каже нє, підійшов там, де пив молоко. … забрав там, ну то таке було з ручкою, і сюда каже наливай. Ми всі дивилися і чекали, коли він помре. Ну бо для нас випити стакан горілки було рівнозначне смерті. … повитирався і пішов. … старші кажуть: “О ті далеко підуть”…

(Світенко Анна Іванівна) На Лонського, на Замарстинові. … на Личакові пам’ятаю привозили машини грузові, такі малесенькі трумни були, і шо там не було вже цілої людини, були тільки косточки з тих помордованих з тої тюрми зі Замарстинова… Так їх хоронили на Личакові вже в кінці цвинтаря, як йдете прямо, то з лівої сторони…

… такі шинелі мали страшні, чоботи дьогтьом мазали, такі шапки мали страшні, ще як в старих фільмах… шось таке високе, а тут звезда червона…. Армія була дуже бідна совецка… Бо вже другий раз в 44 вони вже в пагонах прийшли…

Німецька влада у Львові:

Працювали всі театри. Оперний був для німців, Заньковецької – для українців, а на Городецькій… – для поляків.

(пані Христина) …Йшли постановки. Німці старалися, щоб за війни життя йшло в звичайному руслі… В ночі було затемнено, боялися бомбардування, вночі на кутах вулиць великі фарфорові стрілки були намальовані на кутах вулиць, щоб орієнтуватися куди йти. (Світенко Анна Іванівна) …можна було не боятися ходити, в цьому відношенні був порядок. Як ти ніц не зробив німець ніколи не рухав… Карточки ми мали, на базарах все було, тільки гроші, карточки ми мали на хліб… … були карточки, ну хліб то обов’язково, м'ясо скільки там було положено, на карточки давали… Був в нас такий доктор Микитюк і він відкрив на Академічній зубо-технічну школу, він набирав дітей, ну і мене мама там записала…, а потім прийшли і його викинули… Одну годину мали на німецькій, а все інше на українській… На Городецькій… українська школа…

Радянська влада з 1944 р.:

(пані Христина) …Після перемоги в 45 (1945 р.) то вже там пройшло кілька місяців, то вже почали масово ешелони йти з Німеччини з фронту. І я знаю знайомих, мама її сюда приїхала, вона плакала, просилася в Воронеж до родини, їй сказали ні…, і таких море…., ешелон зупинили, всіх по квартирах, які вже звільнилися… … в нас сусідка тут за стіною…, до того вона жила на вулиці Братів Зарицких, до того вона називалася Воровського… … і коли вона виїжджала, вона сама з Ленінграду…в неї настільки антикварна мебель була, дуже гарна вона завжди говорила, що вона то все привезла с Ленинграда. Ну дитиною я не розуміла, а тато сидів і посміхався, каже з якого Ленінграда… був дуже гарний фортеп’ян і ноти, все було написано на німецькій мові… Тобто як її поселили в 45 году на Воровського, де хата була повністю зі всім – меблі, посуд, тарілки… Потім вона сюди переселилася і свято доказувала, що то її с Ленинграда…

(Світенко Анна Іванівна) …Вони прийшли, вони були такі бідні, в нас казали голі, босі, ті цивільні вже як верталися в 44 (1944 р.)…

Під час інтерв’ю була присутня донька оповідачки, пані Христина, яка місцями включається у розповідь.