Іванна Іллівна

Розповідь жительки Замарстинова про повоєнний і радянський Львів. Інтерв’ю містить частину, присвячену рангуванню в системі кінотеатрів, додатковим послугам, які вони надавали, та практикам кінопереглядів, особливо у вихідні та святкові дні. Запис зроблено 1 серпня 2012 року. Мову респондентки у вибірковому транскрипті інтерв’ю відтворено без змін.

Мову респондентки у вибірковому транскрипті інтерв’ю відтворено без змін.

Ну театри, ну кінотеатри, я за своєї молодості всі фільми перебачила, передивилася,тому шо як тільки появлявся новий фільм, то ми на той фільм йшли. Я ж кажу, телевізора не було. В театр ходили… – А як в кінотеатр йшли, йшли тут в районі, чи десь, чи в центрі, які кінотеатри? – Ну в нас, в кінотеатрі Шевченка, то йшли вже в останню чергу, так. – А чому? – Ну так вже був, як то кажуть, кінцевий, отакі ті перші йшли, то в кінотеатрі «Україна». То був самий перший, отут біля «Жоржу». То йшов тут, а потім побудували кінотеатр «Мир», тепер «Міленімум» то там йшли. То були, як виходив на екран тільки спочатку ті були, а потім вони так потрошечки розходились далі по краях міста. – Ага, то Ви власне йшли там, де ті фільми вперше показували? – Так. – А якісь найбільш популярні кінотеатри такі, де може не вперше показували, а де так хотіли йти? – В «Україні» дуже ходили, потому шо грала жива музика. Там грав оркестр, Ауріка, чи, я вже не пам’ятаю. Але там грала жива музика. Там можна було прийти, за півгодини, за годину до сеансу, можна було підійти, там було таке… Ну можна було собі взяти каву, столик, і там в дійсності грало, фойє було, велике фойє, там де зараз знаходиться от цей магазин, здається, взуттєвий… – «Монарх», на першому поверсі. – Так. А то було фойє кінотеатру, і там грала жива музика оркестр, і можна було собі прийти, послухати музику, але то тільки в тому кінотеатрі було. І в той кінотеатр дуже люди йшли, навіть треба було наперед брати квитки. Тому, а потім ті фільми розходились так по краях, по краях, ближче до країв міста. Ну ми надто вже в більшості йшли отакі вже останні, як то кажуть, через ціле місто перейшли, ну але само собою. В кіно ходили і мої батьки. Такого не було, шоб, наприклад, отут, то йшли і мої батьки. – В Шевченка. – Так, могли зібратися цілою вулицею. Он одна сестра, друга сестра, третя сестра, як то кажуть, оті всі родина, сусіди, і могли в неділю. В будний день ні. А в неділю могли піти в кіно. От зранку йшли до церкви. Там пообідали і могли йти в кіно.

Інтерв'юер – Галина Боднар